Адальберт Штіфтер - Вітіко

Після цього запитання запанувала тривала мовчанка.

— Кажіть, сини Пржемисла, — озвався нарешті великий князь.

Оскільки вони мовчали, князь наказав:

— Дипольде, кажи!

— Люди і пани, які походять із народу, можуть казати, бо ж, власне, про це йдеться, мовляв, нащадки Пржемисла воюють одні проти одних, — сказав Дипольд.

— Кажи, Генріху! — звелів князь.

— Я кажу так, як сказав мій брат Дипольд, — відповів Генріх.

— Кажіть ви, князі церкви, і кажіть ви, лехи і владики, які походите з народу, — наказував князь.

— Ясновельможний пане і високий князю Богемії і Моравії, — заговорив Оттон, єпископ Празький, — всемогутній, добрий, милосердний і справедливий Бог послав війну в наші землі, щоб ми тепер несли покуту за провини наші, щоб ми очистились, боронили правду і стали на шлях поправи. Ми повинні терпіти цю війну і вести її, як Господь зобов’язав нас, і не повинні відступати від його поради.

— А що кажуть абати? — запитав великий князь.

— Абати кажуть через мене те саме, що сказав превелебний єпископ, — відповів абат із Кладрубів.

— А священик Даниїл? — запитав Владислав.

— Ти звернувся до князя зі слушними словами, і тут не можна було б ужити інших слів, — відказав Даниїл.

— А Болеміл? — запитав князь.

— Є, як є, і ми повинні довести це до кінця, — проказав Болеміл.

— Ми повинні довести до кінця, — сказав Дівіш.

— До кінця, — проказав Любомир.

— До кінця! До кінця! — прогриміли збори.

— Отже, думка в нас єдина, і нехай станеться те, що повинно статися, — підсумував князь. — Вас зібралося дуже багато, ми згуртовані, ви знаєте порядок, а те, що станеться потім, ще владнається. Любомире, ти знову стоїш між жупаном Дівішем і лехом Болемілом, як і під час оборони Праги; Юрику і Хотимире, ви тепер, як у Празі, інші воїни жуп і воїни, які ще долучаться, підтримуйте порядок, як і на горі Високій. Вітіко, вийди наперед.

Вітіко з нижнього краю столу вийшов наперед до князя і зупинився.

— Вітіко, ти привів лісових людей, — проказав князь, — вони обрали тебе проводирем, і ти будеш їхнім проводирем. Мій посланець повідомить їм про це. Ставай табором одразу праворуч від почесного леха Болеміла, як ти стояв і на горі Високій, коли негідники з Плаки почали втечу. Я дам тобі червону корогву, вона має бути ще одним знаком над твоїми людьми. Праворуч від тебе стоять люди з Ровни, Ветржні, Суша, Затоня, Гори, Затеса, Прахатіце, Вімперка і з багатого Горні Каменя. Дипольд віддаватиме накази, стоячи праворуч від князівської корогви. Отже, панове й проводирі, ми рушаємо, і Господь, пан небес, і святі в царстві небесному захищатимуть нас, і ми молимо Господа, пана небес, і святих у царстві небесному.

— Господа, пана небес, і святих у царстві небесному! — вигукнули люди на зборах.

— Дякую вам, панове, — мовив Владислав, — і зважайте на сигнали, коли вони прозвучать, що ми рушаємо вперед.

Князь підвівся зі свого місця, і люди навколо нього теж попідводились.

Тут до князя підійшов один з воїнів, які стояли коло входу в намет, і сказав:

— Високий пане! Лех Божебор чекає від початку ради перед наметом і просить пустити його. Він прийшов із багатьма людьми. Їх зупинили за межами табору.

— Нехай зайде, — кивнув головою князь.

Воїн вийшов із намету, і одразу по тому зайшов Божебор.

— Божеборе, підійди до мене, — проказав князь.

Божебор підійшов до князя й зупинився.

— Чого ти хочеш? — запитав князь.

Божебор відв’язав меч від пояса, подав його князю й мовив:

— Я приніс тобі свій меч, щоб ти, високий пане, взяв його й покарав мене, якщо вважаєш, що я гідний кари. Тих, хто прийшов зі мною, я лишаю, щоб вони взяли участь у боротьбі за наші землі, і дай їм проводиря, який буде гідний їх.

— Божеборе, — сказав князь, — я казав у княжому замку в Празі: кожен має свободу говорити так, як думає його серце, і я казав тобі: дій, як вважаєш за слушне, будь там, де хочеш, аж поки скінчиться ця війна, а потім приходь до мене, я подам тобі руку. Прив’яжи свій меч знову до пояса і веди своїх людей, бо ти гідний їх.

Після цих слів князь подав Божебору руку. Божебор узяв її і мовчав, тому князь заговорив знову:

— Заводь своїх людей у табір, і порядок буде утверджений такий, як на горі Високій.

— Я заведу їх у табір, — вигукнув Боржебор, — і все буде так, як на горі Високій, і навіть краще!

— Хвала Владиславу! — крикнув гучним голосом Пржедбор.

— Владиславу, великому князю Богемії і Моравії! — прогриміли збори.