Адальберт Штіфтер - Вітіко

— Ми всі тут друзі, — мовив князь, — і, сподіваюся, й далі будемо ними.

— Довіку! Довіку! — загукали чоловіки.

— Отож розійдімося і робімо кожен те, що вважаємо за потрібне, — звелів князь.

Люди приготувалися вийти з намету. Спершу пішли старші чоловіки, за ними — молодь. Вийшовши з намету, багато людей вітали один одного, розмовляли між собою. Чимало людей підійшли до Божебора й подали йому руку. Він тепер прив’язав меч до пояса й пішов по дорозі, щоб привести своїх людей, кілька чоловіків пішли разом із ним.

Вітіко привітався з Велиславом, Одоленем, Сезимою, Юриком, сином Юрика, Звестом, Беном, сином Бена, Здеславом і Бенедою, вони теж привітали його, а потім із Ровно, Дітом із Ветржні, Озелом, Германом із Затеса та Вигонем із Прахатіце пішов туди, де отаборилися лісові люди. Прийшовши до них, Вітіко розповів своїм людям про розпорядження великого князя.

— Так має бути! — вигукнув коваль із Плани.

— Ми домоглися! — крикнув скрипаль Том Йоганнес.

— Слушно! Добре! — загукали воїни.

— Ми покажемо, що таке Лісовий край! — нахвалявся Зіфрід із Мілнета, золотоволосий юнак.

Одразу по тому прибув княжий посланець, який повідомив, що Вітіко має бути проводирем лісових воїнів, які стали під його руку. Оповісник великого князя привіз воїнам шовкову малинову корогву.

Вітіко сказав своїм людям, що вони повинні зняти свій табір і перейти на місце, яке їм визначив князь. Люди розібрали табір і перебралися на інше місце. Попереду несли малинову корогву. Люди Вітіко спорудили новий табір. Ровно та інші люди з Лісового краю також зайняли свої нові місця.

Вітіко поділив своїх людей відповідно до короговок, які вони мали, і сказав, що люди з кожної корогви повинні обрати собі проводиря, щоб він командував своїм підрозділом. Вітіко ще більше зміцнив суворий поділ свого загону і наказав вершникам і стрільцям здійснити невеличкі пересування. Перед його наметом підняли малинову корогву.

Одного дня великий князь із церковними ієрархами та військовими проводирями здійснив обхід усього табору. Вони відвідали й місце, де розташувалися воїни, які подолали далекий шлях від Довгого лісу, що тягнувся назустріч молодій Влтаві, до місця збору війська. Люди стояли відповідно до визначеного порядку. Князь оглянув усі підрозділи, розмовляв із Вітіко, Ровно та Озелом, що мав своїх синів коло себе на конях, яких подарував князь, а також із Дітом із Ветржні, з Германом із Затеса, з Вітиславом із Гори, з Вольфом із Суша, з Вернгардом з Затоня, з Вигонем із Прахатіце, з Венцелем із Вімперка і з багатьма іншими підпорядкованими людьми. Потім князь розвернувся зі своїм почтом і поїхав назад через табір.

Другого дня над наметом великого князя майоріла корогва, яка повідомляла про збори. Проводирі пішли в княжий намет, і князь звернувся до них:

— Уже впорядковане геть усе, що мало бути впорядковане, і прийшли загони, які мали прийти. Сьогодні я ще роздам корогви, щоб завтра вдосвіта можна було вийти. Ми повинні взяти фортецю Зноймо. Вороги йдуть назустріч нам, але ми підемо дорогою до Зноймо. Ми виконаємо накази, які ми ухвалили, і я бажаю кожному спасіння й благословення на тому місці, де він стоїть.

— Спасіння й благословення! — крикнули люди.

— Ми виконаємо накази і дотримаємось військової дисципліни, — запевнив Болеміл.

— Виконаємо й дотримаємось! — крикнули люди.

— Отож кажімо тепер одні одним «Бувайте здорові!», аж поки зустрінемось на якомусь іншому місці, — мовив князь.

— Бувайте здорові! — загукали проводирі, розійшлися й пішли до своїх людей.

Десь за годину пролунали сигнали, повідомляючи, що завтра ранесенько військо має рушити в похід, і ті сигнали передавали по всьому табору. Воїни почали прибирати й усувати все те, що могло перешкоджати рухові.

Коли після весняної ночі знову заясніло небо, тисячі чоловік стали на ноги або посідали на коней, пролунав наказ, що загони повинні стати в похідному порядку.

Вітіко вдягнув свій грубий шкіряний обладунок і сидів на сивому, мов залізо, коні. Він сформував свій загін у колону, наказав, що підрозділи повідомлятимуть про свою готовність звуком цапиного рога, а команди для всього загону повідомлятимуть довгим свистком, як і на горі Високій, і лісові люди вийшли на призначене їм поле.

Загони Владислава йшли в Моравію всіма дорогами і стежками, широко розгорнувшись по ланах, лугах, луках і лісах.

Більшість ворожих загонів перебували в Моравії.