Адальберт Штіфтер - Вітіко

— А ти слухняний хлопець? — запитав Тьємо.

— Я завжди слухатимусь тебе, — пообіцяв Вітіко.

— Це прислужиться твоєму спасінню, — наставляв Тьємо.

Вершники виїхали крізь міську браму в бік глибокого рову Переїхали рів по мосту й проминули Фраюнґ. Тут вони й попрощалися.

— Щасливої подорожі, Вітіко! — гукнув Мархард фон Гінтберґ.

— Бувай здоровий! — додав Вірікус фон Ґаден.

— Пам’ятай про слухняність! — нагадав Тьємо фон дер Ауе.

— Радості тобі в нашій країні! — побажав Верінгард фон Брун.

— Гостюй тут довго! — запрошував Ґебгард фон Абадесдорф.

— Дякую вам, панове, — крикнув Вітіко, — і бувайте здорові!

— Бувай здоровий! — крикнули численні голоси, а потім ще кілька чоловік запрошували його відвідати їхні замки. Потім розвернули коней і поїхали вздовж Фраюнґу назад у місто. А Вітіко з Раймундом поїхали на Каленберґ.

Після обіду управитель Езелін показав Вітіко увесь замок, показав комори з припасом і зброю, розповів, як оборонялися від мадярів і як у майбутньому оборонятимуть його.

Наступного дня, коли зійшло сонце, в замку почали готуватися до приїзду гостей. Прикрашали себе і своїх коней і попросили й Вітіко чинити так само. Він, проте, приготував лише коня, одягнув нижнє вбрання, потім шкіряний обладунок і підперезався поясом Собеслава зі своїм мечем. Потім усі сіли на коней, виїхали з замку і вишикувались.

Минув якийсь час, і стежкою з листяного лісу виїхала кавалькада вершників і вершниць. На чолі її їхав Генріх, маркграф Австрійський. Він був у червонуватому вбранні, а на темно-червоній оксамитовій шапці видніла чаплина пір’їна. Його кінь був чорний. Поряд із маркграфом їхала маркграфиня в білому одязі з зеленим шлейфом. Вона мала біляві коси, сині очі і ясне обличчя. Її кінь був буланої масті. Позаду маркграфа і маркграфині їхали пани та панії в гарних шатах. Пани турбувалися, щоб паніям було добре їхати.

Коли кавалькада доїхала до замкової брами, Аґнеса, овдовіла маркграфиня Австрійська, виїхала з брами назустріч гостям. Вона була в сірому вбранні з білим шлейфом. Її виноходець теж був білий. Позаду неї їхали пані ти панії. Пани були в гарних уборах, натомість усі панії повдягалися в сіре. Серед паній була й Вентіла, мати Вітіко.

Аґнеса під’їхала до маркграфа і маркграфині, і вони шанобливо привітали її. Вона теж відповіла їм привітаннями. Потім вони трохи порозмовляли, поставили коней поряд і поїхали від замку по дорозі, що вела на захід. Пани та панії, які належали Генріху, Ґертруді та Аґнесі, поїхали вслід за ними. Попереду їхали двірські достойники, за ними — всі інші. Члени обох почтів перемішалися залежно від примх дороги або своїх бажань. Наприкінці кавалькади їхала молодь, розсипавшись поодинці. Обабіч дороги стояли зелені дерева, простягаючи гілля до барвистих і лискучих убрань, до кольчуг і зброї.

Вітіко їхав поміж Верінґандом фон Плаєном і Пото фон Потенбруном. Вони показували йому панів та паній, що їхали попереду й називали їхні імена. До них направив свого коня й Ґебгард фон Абадесдорф і проказав:

— Вітаю, тебе, Вітіко, жени свого коня серед австрійських вершників!

— Вітаю тебе, — відповів Вітіко. — На цій дорозі не дуже розженешся.

— Тоді приїжджай до нас униз, де є більше простору, — запрошував хтось другий.

— Приїду, — пообіцяв Вітіко.

Потім повз проїздили Еберґус фон Аланд і Вірікус фон Ґаден, і Еберґус сказав:

— І ти тут, юний вершнику?

— Тут, — кивнув головою Вітіко, — бо ж ти казав, що це мій обов’язок.

— І ти виконуєш його, — кинув хтось інший.

— Я завжди намагатимусь виконувати, — проказав Вітіко.

— Тоді виконуй його і щодо жінок і вшановуй тих, які гарні й заслуговують цього, — заохочував Вірікус фон Ґаден.

— Я не звик до таких пошанувань, — буркнув Вітіко.

— Тоді вправляйся і переймай науку від Тьємо, він уже довго вправляється.

Під’їхав Мархард фон Гінтберґ і мовив:

— Вітаю тебе, вчорашній друже, чудово, що ти з нами, живи тепер славно в нас.

— Вітаю тебе, — відповів Вітіко. — Як тобі там ведеться?

— Ведеться добре, — відповів Мархард.

Потім під’їхав Верінгард фон Брун:

— Богемський лицарю, ти тепер із нами, нехай тепер тобі ця прогулянка сподобається так, як подобається всім, хто приїхав сюди!

Згодом повз Вітіко промчав ззаду наперед Тьємо фон дер Ауе й крикнув:

— Вітаю, Вітіко, тепер я не маю часу, я під’їду до тебе потім!

Поскакав уперед і приєднався до старших чоловіків.