Hermann Hesse - Гра в бісер

Ще й року не тривало щастя Даси, як у тій місцевості раптом зчинився галас і неспокій. Спершу з’явилися верхи посланці із звісткою, що туди прибуває молодий раджа на полювання, а тоді приїхав і сам раджа Нала з мисливцями, кіньми й цілим табором, служники поставили намети, всюди іржали коні, лунали мисливські роги. Дасу той гармидер не цікавив, він працював у полі, в млині і намагався не зустрічатись із мисливцями й людьми раджі. Та коли він одного разу повернувся додому й не застав там дружини, якій суворо заборонив у ці дні виходити надвір, серце його стислося, і він здогадався, що надходить якась біда. Він побіг до тестя, але й там не знайшов Праваті, і ніхто начебто її й не бачив. Дасі стало ще тяжче на серці. Він обшукав весь город, поле; день, два тільки те й робив, що бігав від своєї хижі до житла тестя й назад, очікував на неї в полі, спускався до криниці, благав, гукав її, манив, проклинав, шукав її сліду. Врешті найменший брат Праваті, ще хлопчина, признався, що вона в раджі, живе в його наметі, хтось бачив, як вона їхала верхи на його коні. Даса прихопив із собою пращу, що лишилася в нього ще з тих часів, коли він був пастухом, подався до табору раджі й засів на дереві, чекаючи слушної хвилини. Як тільки йому здавалося, що намет Нали на мить лишався без охорони, чи вдень, чи вночі, він скрадався до нього, та щоразу надходив вартовий, і йому доводилось відступати. І ось одного разу Даса побачив зі своєї засідки, як раджа, — він знав його в лице і не злюбив ще від того свята в місті, — сів на коня й кудись поїхав, а коли згодом повернувся, сплигнув на землю й відкинув запинало намету, Даса встиг помітити, що його привітала там молода жінка, і, впізнавши в ній свою дружину Праваті, мало не впав з дерева. Тепер він уже впевнився, що дружина зрадила його, і на серце йому ніби наліг камінь. Великого щастя зазнав він у коханні з Праваті, але тепер платив за нього не меншою, а може, ще й більшою мукою; він бачив, що втратив своє щастя, і душу йому пекло почуття гніву і образи. Так воно й буває, коли хтось спрямує всю свою любов на щось одне, бо, як він утратить його, навколо все завалиться і він залишиться сам серед руїни.

Цілий день і цілу ніч блукав Даса навколишніми лісами, і тількино спинявся перепочити, як нестерпне горе знов гнало його, виснаженого, далі, він не міг не рухатися, мусив кудись бігти, хоч би й на край світу, хоч би й з цього життя, що втратило для нього всю свою вартість і красу. Проте він не побіг далеко, світ за очі, а все кружляв поблизу того місця, де спіткало його лихо, неподалік від своєї хижі, млина, поля і намету раджі. Кінець кінцем він знов сховався в кроні дерева, що здіймалося над наметом і, сповнений жалю й палючої жадоби помсти, причаївся там, наче голодний хижак у засідці серед листя. Так він просидів до тієї хвилини, задля якої зібрав останні свої сили: поки раджа вийшов з намету. Тоді він обережно зсунувся з дерева, крутнув пращу і поцілив ненависного ворога камінцем просто в лоб. Той упав горілиць і так і лишився лежати, навіть не ворухнувшись. Навколо начебто не видно було нікого; бурю пристрастей і солодкої помсти, яка шаленіла в серці Даси, на мить заступила глибока тиша, дивна й страхітлива. На той час, коли біля вбитого заметушилися слуги й зчинився галас, Даса вже вибрався з табору і зник у зарослому бамбуком видолинку.

Поки Даса злазив з дерева, поки, немов у трансі, крутив пращею, посилаючи смерть, йому здавалося, ніби він знищує і своє власне життя, ніби з нього виходить остання сила, ніби разом із смертоносним камінцем і сам він летить у прірву, ладний загинути, аби тільки ненависний ворог упав хоч на мить швидше за нього. Але тепер, коли після його вчинку несподівано настала миттєва тиша, жадоба до життя, яка була зовсім згасла в ньому, відтягла його від краю прірви, повернула його розумові й тілові первісний інстинкт, що звелів йому шукати лісу та бамбукових заростей, наказав утікати й ховатись. І, тільки вже сховавшися, вже уникнувши першої небезпеки, він усвідомив, що сталося. Коли він, знеможений до краю, сп’янілий від свого вчинку, опустився на землю, хапаючи ротом повітря, голова його проясніла, і, протверезівши, він найперше відчув огиду й розчарування, що сам залишився живий. Та тількино він відсапався, тількино минуло запаморочення від швидкого бігу, як те прикре почуття млявості змінилося впертістю, жадобою до життя, і знов його опанувала нестямна радість від того, що він зробив, Скоро неподалік від нього зчинилася метушня, почалися пошуки й гонитва за вбивцею, яка тривала цілий день, і його не знайшли тільки тому, що він не ворушився в своїй схованці, а шукачі, боячись тигрів, не дуже хотіли заглиблюватись у гущавину. Даса трохи поспав, тоді прокинувся, полежав, дослухаючись до галасу, потім поплазував далі, знов перепочив, а третього дня після свого вчинку вже перебрався через пасмо перших пагорбів, без упину підіймаючись дедалі вище в гори.