• Пожаловаться

Богумил Грабал: Я обслуговував англійського короля

Здесь есть возможность читать онлайн «Богумил Грабал: Я обслуговував англійського короля» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию). В некоторых случаях присутствует краткое содержание. Город: Київ, год выпуска: 2009, ISBN: 978-966-7047-87-0, издательство: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, категория: Классическая проза / на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале. Библиотека «Либ Кат» — LibCat.ru создана для любителей полистать хорошую книжку и предлагает широкий выбор жанров:

любовные романы фантастика и фэнтези приключения детективы и триллеры эротика документальные научные юмористические анекдоты о бизнесе проза детские сказки о религиии новинки православные старинные про компьютеры программирование на английском домоводство поэзия

Выбрав категорию по душе Вы сможете найти действительно стоящие книги и насладиться погружением в мир воображения, прочувствовать переживания героев или узнать для себя что-то новое, совершить внутреннее открытие. Подробная информация для ознакомления по текущему запросу представлена ниже:

Богумил Грабал Я обслуговував англійського короля

Я обслуговував англійського короля: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Я обслуговував англійського короля»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Богуміл Грабал (28.05.1914–3.02.1997) Чехія Богуміл Грабал, видатний чеський письменник, народився перед самим початком Першої світової війни. 1919 року переїжджає у містечко Німбурк, де його вітчим працював директором пивного заводу. 1935 р. Грабал вступає на юридичний факультет Карлового університету. Під час Другої світової війни працював телеграфістом і черговим на залізничній станції, після війни страховим агентом і комівояжером, що, як і наступні його професії, знаходить відображення у творчості. З 1952 до 1959 рік Грабал працює, пакувальником макулатури, а згодом робітником сцени в театрі. Якщо не враховувати ранніх поетичних спроб, то перші свої значні твори Грабал створив на четвертому десятку життя, а опублікував лише в шістдесяті роки. Деякі його книги, зокрема, «Я обслуговував англійського короля», не були опубліковані вчасно з політичних міркувань. За життя письменника побачили світ такі його книги: «Перлина на дні» (1963), «Штукарі», «Уроки танцю для літніх і просунутих» (1964), «Поїзди особливого призначення» (1965), «Я обслуговував англійського короля» (1971), «Надто гучна самотність» (1977), «Арлекінові мільйони» (1981) та інші. З лютого 1997 року, намагаючись погодувати голубів з вікна лікарні, письменник випав з п'ятого поверху. Вважають, що він міг здійснити самогубство, оскільки подібне падіння описане у деяких його творах. Урна з прахом Богуміла Грабала похована на сільському цвинтарі в сімейному склепі під Прагою.

Богумил Грабал: другие книги автора


Кто написал Я обслуговував англійського короля? Узнайте фамилию, как зовут автора книги и список всех его произведений по сериям.

Я обслуговував англійського короля — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Я обслуговував англійського короля», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема

Шрифт:

Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

А потім ми встали і подалися навмання дорогою, якою я ще ніколи не йшов, ми розмірковували про татуся нашого шефа, як він у сільській корчмі серед літа добровільно переселявся в пивницю, щоб не сталося з ним так, як з маслом, і як там наточував пива, і як там спав, і та дорога довела нас до трьох срібних ялинок, я завмер на місці і майже злякався. Зденек злякався ще дужче, схопив мене за рукав і забелькотів: «Ти бач, бач…» …перед нами стояла маленька хатка, така медяникова халупка, як у якомусь театрі, ми підійшли ближче, під хаткою стояла маленька лавочка, а віконце було таке маленьке, як у комірці сільської хати, і двері з клямкою, як до крамниці, якби ми хотіли туди увійти, то навіть я мусив би схилити голову, але двері були замкнені… ми зазирнули у віконце і дивилися хвилин зо п’ять, а тоді, глянувши один на одного, зачали тремтіти, мурашки побігли нам по руках, там, у тій хатинці, було все точнісінько так само, як в одному покою нашого готелю, той самий малиновий столик, кріселка, все було таке мале, як для дітей, такі ж фіранки, і такий самий столик на квіти, а на кожнім кріселку сиділа лялька або ведмедик, на стіні були дві полички, а на них, як у крамниці, всілякі дитячі іграшки, ціла стіна була повна забавок, бубників і скакалок, усе дбайливо розкладене, мовби хтось за хвилину до нашого приходу усе впорядкував і зумисне заради нас порозкладав, щоб нас настрашити і здивувати… ціла хатка з доброю сотнею іграшок!.. Раптом пролунав свист, але не той застережливий, щоб ми працювали і не лежали, а свист, яким шеф скликав нас, отже, ми погнали й побігли навпростець через луку і, геть заросившись, перескочили пліт… Кожен вечір у готелі «Тіхота» був такий вагітний очікуванням, що ледь не лускав. Але ніхто не приходив, жодне авто не приїжджало, проте увесь готель був напоготові, наче якась музична шкатулка, в яку ось-ось укинуть крону, і вона зачне грати, був той готель наструнчений, як оркестра, диригент уже підняв паличку, всі музиканти напоготові і зосереджені, але паличка все ще висить у повітрі… Однак ми не сміли ані сісти, ані вдавати, буцім що-небудь рівняємо, ані стояти, легко спершись на столик, навіть той служник, і той стояв, схилившись над пеньком у центрі освітленого подвір’я, в одній руці сокира, а в другій поліно, і теж чекав на знак, щоб мелодійно опустити свою сокиру, і тоді увесь готель ожив би, як у стрільниці, де ще нікого нема, але вже напнуті всі пружини, аби раптово, коли прийдуть гості, щоб вони, набивши духові рушниці, могли влучати у ціль, у кожну картинку, вирізану й намальовану на блясі і прикручену шурупчиками, і щойно хтось поцілить у чорний кружечок, механізм запрацює, і нині, і завтра так само, як і вчора. Це все мені також нагадувало казку про Сплячу Красуню, як усі заклякли у тих позах, у яких застало їх прокляття, щоби після доторку чарівної палички усі розпочаті порухи завершились, а виникаючі — почалися. І тоді віддалік несподівано озвалося авто, шеф, сидячи у візку біля вікна, дав знак хустинкою, і Зденек кинув монетку в музичний автомат, а той почав грати «Арлекінові мільйони», цей аристон чи оркестріон шеф велів обкласти подушками і повстю, тому здавалося, ніби він грає десь у іншому закладі, а служник опустив сокиру і зразу зробився стомлений, згорблений, ніби колов дрова від полудня, а я, перекинувши через руку серветку, чекав, хто ж то нині буде нашим першим гостем? Увійшов генерал у генеральському плащі з червоною підшивкою, вочевидь, він пошив його у тій самій фірмі, де я шив свого фрака, але генерал був якийсь сумний, за ним ішов його водій і ніс золоту шаблю, він поклав її на столик і відійшов, генерал обійшов усі покої, оглянув усе і потер руки, потім став, розставив ноги, заклав руки за спину і дивився на двір, на нашого служника, який колов дрова, під ту хвилю Зденек приніс у срібному відерці пляшку сухого шампана і поставив на обідній стіл тарелі з вустрицями, креветками й омарами, а коли генерал всівся, Зденек, відкоркувавши шампана марки «Неіnkel Trocken», наповнив келих, і генерал сказав: «Ви — мої гості», а Зденек уклонився, приніс ще два келихи і налив, генерал підвівся, вдарив закаблуками, крикнув «Прозіт!» і надпив, точніше, тільки пригубив, а ми випили до дна, а генерал, скривившись і тріпнувши головою, з відразою сказав: «Кýрча бéля, я не можу це пити!», потім поклав собі на тарілку вустрицю, підняв голову, і його пожадливий рот втягнув делікатне м’ясце молюска, скроплене цитриною, і їв ніби з апетитом, але за хвилю здригнувся, форкнув з відразою, аж засльозився. Потім обернувся, допив келих шампана, а допивши, закричав: «Аааа, я цього а-а-абсолютно не можу пити!» і ходив з кімнати в кімнату, і щоразу, коли повертався, брав собі з наготованих страв то креветку, то вугра, то листок салати, то вустрицю, і щоразу я жахався, бо генерал форкав і кричав з відразою: «Кýрча пантофля, це неможливо їсти!» і знову вертався і, наставивши келиха, дозволяв собі налити, і запитував Зденка, а Зденек кланявся і розповідав йому про «Вдову Кліко» і взагалі про шампанське, але, мовляв, сам він вважає, що найкращий шампан той, який він запропонував, «Неіnkel Trocken», і заохочений генерал випив, але відразу й форкнув, одначе допив і пішов подивитися на двір, занурений у темряву, лише служник і його дрова були осяяні світлом, та ще стіна з рівненькими шараґами соснових полінець. А шеф їздив нечутно, з’явиться на хвилинку, вклониться і знову зникне, генерал тим часом почав діставати добрий гумор, мовби ота відраза до їжі й пиття вивітрилася, і в нього знову заграв апетит. Він взявся за коньяк і сам випив цілу пляшку арманьяку, і після кожного ковтка кривився, форкав і сипав страхітливі прокляття, почергово то по-чеськи, то по-німецьки: «Diesen Schnaps kann man nicht trinken!» [11] Цю самогонку пити не можна! (Спотворене нім.). , так само було з французькими делікатесами, після кожного шматочка здавалося, що генерал ось-ось виблює, він клявся, що більше того в рот не візьме і не вип’є ані краплі, накидався на Зденка і на мене: «Що ви мені тут подаєте? Отруїти мене здумали, гунцвоти, хочете, щоб я вмер!» Але він вихилив ще одну пляшечку арманьяку, а Зденек прочитав йому лекцію, чому найкращий коньяк називається «Арманьяк», і не коньяк, а бренді, а коньяк продукують лише в провінції, яка називається Коньяк, і тому, наприклад, хоч найліпший коньяк отримують за два кілометри від кордонів провінції Коньяк, та його вже не можна називати коньяком, тільки бренді, а о третій ранку генерал повідомив, що більше вже не витримує і що ми убили його тим, що запропонували йому яблуко, а до третьої ранку генерал уже з’їв і випив стільки, що цього вистачило б для п’яти людей, але він раз у раз нарікав, що нічого йому не смакує, що, мабуть, дістав рака, а в кращому випадку виразку шлунку, що має знищену печінку і каміння в нирках, отож о третій ранку він був уже п’яний, як чіп, і, витягши пістолета, поцілив у келих, що стояв на вікні, і пробив шибу, а шеф тихо під’їжджав на ґумових колесах, сміявся і поздоровляв генерала, і під’юджував, аби той спробував на шефове щастя поцілити в кришталеву сльозинку на венеційській люстрі, і ще казав, що останній великий постріл, свідком якого він був, належить князеві Шварценберку, який підкинув п’ятикронку і поцілив у неї з мисливської рушниці, заки вона встигла впасти на стіл… І шеф під’їхав, узяв указку і показав на отвір над каміном. Але генерал спеціалізувався на келихах, він стріляв, і ніхто з того не дивувався, навіть коли куля прострелила вікно і просвистіла над зігнутим служником, який незмінно рубав дрова, служник тільки потер собі вухо і колов далі… Потім генерал замовив собі каву по-турецьки і, поклавши руку на серце, запевняв, що каву йому взагалі не можна пити, після чого випив ще одну, і прорік, що якби такво був печений півень, то мав би на нього апетит перед смертю… і шеф уклонився, засвистав, і за хвилю прибіг кухар, свіженький, у чистому білому чепці і приніс цілу гусятницю, а генерал як побачив того когута, скинув кітель, розстебнув сорочку і, сумно почавши з того, що йому не можна смаженого, взяв і роздер того когута, і їв, безперестанку нарікаючи на своє здоров’я, мовляв, йому не можна переїдати, що нічого гидкішого не їв, а Зденек йому сказав, що в Іспанії до курятини подають шампана і що тут підійшла б «La Cordoba», і генерал кивнув, а потім попивав і закусував півнем, і щоразу кляв і кривився, і за кожним кусником і ковтком казав, що diesen Poulard auch diesen Champagner kann man nicht trinken und essen [12] Цю курку, як і це шампанське, ні пити, ні їсти не можна! (Спотвор. нім.). … і о четвертій ранку, коли нанарікався і настогнався, вся важкість з нього мовби опала і він попросив рахунок, Зденек йому приніс, бо мав уже все підраховане, і подав йому той рахунок на таці під серветкою, але врешті мусив сам прочитати генералові список його витрат і, найголовніше, назвати все, що генерал випив і з’їв… І Зденек читав йому рядок за рядком, а генерал усміхався й усміхався щораз дужче, аж розреготався і тішився, цілковито тверезий і здоровий, навіть минув йому кашель, потім випростав плечі, хвилю помоцувався з мундиром і, задоволений, з сяючими очима, доручив ще наготувати згорток харчів і для шофера, платив шефові банкнотами по тисячу крон, заокругливши рахунок до тисячі, видно, тут був такий звичай, а потім дав тисячу за стрілянину, за розстріляну стелю і вікно, і запитав шефа: «Досить?» І шеф кивнув, що досить. Я теж дістав триста крон «на пиво», і генерал накинув на плечі плащ з червоним підкладом, узяв золоту шаблю, вставив монокль і пішов, подзвонюючи шпорами, і коли він так ішов, то вмів дуже вдатно підкидати чоботом шаблю, щоб за неї не зачепитися і не впасти…

Читать дальше
Тёмная тема

Шрифт:

Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Я обслуговував англійського короля»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Я обслуговував англійського короля» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё не прочитанные произведения.


Вадим Кожевников: Щит і меч
Щит і меч
Вадим Кожевников
libcat.ru: книга без обложки
libcat.ru: книга без обложки
Богумил Грабал
Богуміл Грабал: Вар'яти: Вибрана проза
Вар'яти: Вибрана проза
Богуміл Грабал
Богумил Грабал: Барон Мюнгавзен
Барон Мюнгавзен
Богумил Грабал
Отзывы о книге «Я обслуговував англійського короля»

Обсуждение, отзывы о книге «Я обслуговував англійського короля» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.