Богумил Грабал: Я обслуговував англійського короля

Здесь есть возможность читать онлайн «Богумил Грабал: Я обслуговував англійського короля» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию). В некоторых случаях присутствует краткое содержание. Город: Київ, год выпуска: 2009, ISBN: 978-966-7047-87-0, издательство: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, категория: Классическая проза / на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале. Библиотека «Либ Кат» — LibCat.ru создана для любителей полистать хорошую книжку и предлагает широкий выбор жанров:

любовные романы фантастика и фэнтези приключения детективы и триллеры эротика документальные научные юмористические анекдоты о бизнесе проза детские сказки о религиии новинки православные старинные про компьютеры программирование на английском домоводство поэзия

Выбрав категорию по душе Вы сможете найти действительно стоящие книги и насладиться погружением в мир воображения, прочувствовать переживания героев или узнать для себя что-то новое, совершить внутреннее открытие. Подробная информация для ознакомления по текущему запросу представлена ниже:

Богумил Грабал Я обслуговував англійського короля
  • Название:
    Я обслуговував англійського короля
  • Автор:
  • Издательство:
    А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
  • Жанр:
    Классическая проза / на украинском языке
  • Год:
    2009
  • Город:
    Київ
  • Язык:
    Украинский
  • ISBN:
    978-966-7047-87-0
  • Рейтинг книги:
    4 / 5
  • Избранное:
    Добавить книгу в избранное
  • Ваша оценка:
    • 80
    • 1
    • 2
    • 3
    • 4
    • 5

Я обслуговував англійського короля: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Я обслуговував англійського короля»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Богуміл Грабал (28.05.1914–3.02.1997) Чехія Богуміл Грабал, видатний чеський письменник, народився перед самим початком Першої світової війни. 1919 року переїжджає у містечко Німбурк, де його вітчим працював директором пивного заводу. 1935 р. Грабал вступає на юридичний факультет Карлового університету. Під час Другої світової війни працював телеграфістом і черговим на залізничній станції, після війни страховим агентом і комівояжером, що, як і наступні його професії, знаходить відображення у творчості. З 1952 до 1959 рік Грабал працює, пакувальником макулатури, а згодом робітником сцени в театрі. Якщо не враховувати ранніх поетичних спроб, то перші свої значні твори Грабал створив на четвертому десятку життя, а опублікував лише в шістдесяті роки. Деякі його книги, зокрема, «Я обслуговував англійського короля», не були опубліковані вчасно з політичних міркувань. За життя письменника побачили світ такі його книги: «Перлина на дні» (1963), «Штукарі», «Уроки танцю для літніх і просунутих» (1964), «Поїзди особливого призначення» (1965), «Я обслуговував англійського короля» (1971), «Надто гучна самотність» (1977), «Арлекінові мільйони» (1981) та інші. З лютого 1997 року, намагаючись погодувати голубів з вікна лікарні, письменник випав з п'ятого поверху. Вважають, що він міг здійснити самогубство, оскільки подібне падіння описане у деяких його творах. Урна з прахом Богуміла Грабала похована на сільському цвинтарі в сімейному склепі під Прагою.

Богумил Грабал: другие книги автора


Кто написал Я обслуговував англійського короля? Узнайте фамилию, как зовут автора книги и список всех его произведений по сериям.

Я обслуговував англійського короля — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Я обслуговував англійського короля», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Шрифт:

Интервал:

Закладка:

Сделать

Богуміл ГРАБАЛ

Я ОБСЛУГОВУВАВ АНГЛІЙСЬКОГО КОРОЛЯ

Роман


Фото

Келих лимонадної шипучки

Слухайте, що я вам тепер скажу.

Як прийшов я до готелю «Прага», узяв мене шеф за ліве вухо і, смикаючи за нього, сказав: «Ти тут піколик[1], старший, куди пішлють, запам’ятай це! Ти нічого не бачив, нічого не чув! Повтори!» Ну, то я й сказав, що нічого тут у ресторації не бачив і нічого не чув. А шеф тоді смикав мене за праве вухо й казав: «І запам’ятай собі також, ти мусиш усе бачити і все чути! Повтори!» І я так здивувався, але повторив, що буду все бачити і все чути. І почалося. Щоранку о шостій ми збиралися в холі, наче на параді, приходив пан власник готелю, з одного боку килимової доріжки стояв метрдотель, кельнери, і в самому кінці я, маленький піколик, а з другого боку стояли кухарі, покоївка, буфетниця й помічники, а пан готеляр проходив повз нас і дивився, чи чисті в нас сорочки і фрачні комірці, чи нема на фраці плям, чи не бракує ґудзиків, чи блищать мешти, і нахилявся, щоб за запахом визначити, чи мили ми ноги, тоді казав: «Добридень, панове, добридень, дами…» І ми вже не сміли заговорити, і кельнери мене вчили, у якому порядку треба класти на обрус ніж і виделку, я чистив попільнички і щодня начищав бляшаний кошик з-під гарячих сосисок, тому що я розносив на вокзалі гарячі сосиски, учив мене цього той піколик, що вже не був піколиком, бо почав працювати у ресторані, ох, нічого він так не хотів би, як розносити гарячі сосиски й далі! Це неабияк мене здивувало, але згодом я зрозумів. І нічого я вже так не бажав робити, як розносити уздовж поїзда гарячі сосиски, скільки разів на день я продав за крону вісімдесят тих сосисок з роґаликом, а в пасажира тільки двадцять крон, а деколи й п’ятдесятка, а я ніколи не мав дрібних, хоч насправді їх мав, і отже, продавав іншим до тої самої хвилі, коли пасажир заскакував у вагон і починав дертися у вікно, простягаючи руку, а я спершу ставив на землю кошик із сосисками, тоді дзеленькав у кишені дрібняками, а подорожній кричав, що дрібні я можу лишити собі, головне, щоб дав банкноти, але я надто повільно шукав їх у кишенях, і черговий по станції свистав, а я неквапно виймав ті банкноти, а потяг рушав, і я біг поряд з вагоном, а коли він набирав швидкість, я випростував руку і банкноти вже ось-ось торкнуться витягнутих пальців пасажира, котрий аж вивалювався з вікна, деякі вихилялися так, що комусь у купе доводилося тримати його за ноги, один навіть зачепив головою стовп, а другий — семафор, але пальці швидко віддалялися, а я, задиханий, стояв з витягнутою рукою, у якій були вже мої банкноти, бо хто з пасажирів вертатиметься за рештою, і так ото в мене й завелися свої гроші, за місяць назбиралося кілька сотень, а потім уже й тисяча, але вранці о шостій і ввечері перед сном шеф контролював, чи помиті в мене ноги, а вже о дванадцятій я мав бути в ліжку, і отак я й починав нічого не чути й нічого не бачити, хоча усе довкола чув і все бачив, бачив увесь порядок і розпорядок, бачив, як тішився шеф, що ми між собою на вигляд не здружені, бо якби касирка пішла собі в кіно з кельнером, то їх би одразу позвільняли, запізнався я також з відвідувачами, що засідали на кухні, був там стіл для почесних бувальців, і кожен мав своє місце або знак, кухоль з оленем, кухоль з фіалками, з малюнком містечка, кухлі гранчасті і кухоль-барильце, і глиняний дзбанок зі знаком НВ аж із Мюнхена, щодня я протирав кухлі з того столу, і щовечора приходило сюди вишукане товариство, пан нотар і начальник станції, і голова суду, і ветеринар, і директор музичної школи, і фабрикант Їна, і всім я допомагав скидати і вдягати плащ, а коли приносив пиво, то кожен кухоль мусив потрапити до свого власника, я так дивувався, як то багаті люди можуть цілий вечір вести жваву балачку про те, що десь за містом є кладка, а там, біля тієї кладки, тридцять років тому росла тополя, ну й починалося: один казав, що там тої кладки не було, а була тільки тополя, а другий, що там не було тополі, а була тільки кладка, радше, не кладка, а дошка з поруччям… і так вони могли попивати пиво, дискутуючи на цю тему, і сваритись, і верещати один на одного, але робили те так, «на ніби», бо потім уже перекрикувалися через стіл, що там була кладка, а не тополя, а з того боку лунало, що там була тополя, а не кладка, але за хвилю все заспокоювалося і всі були вдоволені, і вже кричали тільки задля того, аби їм краще смакувало пиво, а іншого разу сперечалися про те, яке пиво в Чехії найкраще, один казав протівінське, другий воднянське, третій пільзенське, четвертий німбурзьке і крушовіцьке, і знову перекрикувались, але тільки для того, аби щось відбувалося, щоб якось убити цей вечірній час… А потім знову пан начальник нахилявся, коли я подавав йому пиво, і шепотів, що пана ветеринара бачили «У Райських» з панянками, що він був там у покою з Ярушкою, а пан директор Загальної Школи шепотів, що ветеринар там і справді був, але не в четвер, а в середу, і то з Властою, і так цілий вечір балакали тільки про панянок «У Райських», а хто там був, а кого там не було, а я, коли чув ті їхні оповідки, то мені було байдуже, чи за містом була тополя чи кладка, або чи там була кладка, а не було тополі, або тільки тополя, так само як те, чи ліпший пільзнер за пиво крушовіцьке, я не хотів нічого бачити й чути, тільки б самому почути й побачити, як то у тих «Райських». Я порахував гроші, а ті гарячі сосиски я продавав так, що назбирав стільки грошей, аж міг уже завітати собі до «Райських», я навіть навчився плакати на пероні, а що був я такий малий, ідеальний піколик, то на мене махали рукою і не брали решти, гадаючи, що я сирота. І так ото дозрів у мене план, що одного дня увечері після одинадцятої, щойно помию ноги, вискочу через вікно свого покою і зазирну до «Райських». Той день у ресторації «Злата Прага» почався зовсім дико. Перед полуднем з’явилося товариство порядно вбраних циганів при грошах, були то котлярі, що клепали мідні котли, посідали вони до столу і замовили все, що було найліпшого, і за кожним разом, коли замовляли, демонстрували гроші, директор музичної школи сидів біля вікна, а що цигани кричали, то він пересів за столик посеред зали і не переставав читати книжку, то мусила бути дуже цікава книжка, бо коли пан директор підвівся, аби пересісти ще на три столики далі, то й на кліп ока не відірвався від тієї книжки, і коли сідав, теж читав, рукою намацав крісло й читав далі, а я чистив для почесних бувальців кухлі, дивлячись на них проти світла, було ще далеко до обіду, лише кілька відвідувачів замовили зупу й гуляш, а в нас узвичаїлося так, що всі кельнери хоч би й не мали що робити, то постійно мусили щось робити, як ото я, що самозаглиблено протирав кухлі, та й метрдотель стоячи розкладав у буфеті виделки й ножі, а кельнер укладав серветки… і ось дивлюся я крізь кухоль на «Злату Прагу» і бачу, як за вікном біжать розлючені цигани і вбігають до нашої «Златої Праги» і, мабуть, ще в коридорі вихоплюють ножі, і тут уже почалося щось страшне, вони підбігли до тих котлярів, але ті мовби на них тільки й чекали, бо зірвалися й потягли за собою столи, і затулялися тими столами так, щоб ті, з ножами, не могли до них дістатися, але за хвилю вже два цигани лежали на підлозі з ножами у крижах, а зарізяки тільки дзюґали та штрикали куди попало, і вже столи були позаливані кров’ю, але пан директор музичної школи читав собі й далі, усміхаючись, а та циганська завірюха промчала не коло нього, а таки через нього, забризкала йому кров’ю голову й книжку, разів зо два вдаряли ножем у його стіл, але пан директор усе читав, а я під столами човгав навкарачки у напрямку кухні, а цигани яйкали, а ножі блискали, золотими мухами літали ті блиски по «Златій Празі», аж ті цигани врешті забралися з ресторану, не заплативши, і на всіх столиках було повно крові, двоє лежало на підлозі, а на одному столі валялися відрубані рівненько два пальці, водномах відсічене вухо, а на додачу ще й окраєць м’ясця, пан доктор, коли прийшов і оглянув ту січу і ті кришеники, упізнав у тому м’ясці кусник м’яза з передпліччя, а пан директор школи підпер голову долонями, поклав лікті на стіл і читав свою книжку, решта столів були перевернуті, ними котлярі загороджували вихід і прикривали свій відступ, а пан шеф не вигадав нічого мудрішого, як одягти під фрак білу камізельку з вигаптуваними бджілками, стати перед рестораном і, підносячи долоні, казати новим відвідувачам: мені дуже прикро, трапився у нас інцидент, відчинимо допіру взавтра. А я мусив зайнятися закривавленими обрусами, бо на них було стільки відбитків долонь і пальців, що довелося винести їх на подвір’я, розпалити вогонь у пральні, а буфетниця з помічницею мусили їх випрати і виварити, а я мав розвішувати ті обруси, але не міг доп’ястися до шнура, отож робила це помічниця, я подавав мокрі обруси, сягаючи їй до бюсту, а вона сміялася й користала з тієї ситуації, щоб мене розсмішити, приставляла свої перса до мого обличчя, робила те ніби знехотя, на переміну, спочатку одним персом, потім другим, ті перса, притулені до моїх очей, закривали мені світ, все було дуже пахнюще, коли вона нахилялася по обрус до кошика, я бачив її гойдливі перса, а коли випрóстувалася, перса переливалися і вже не звисали, а стирчали, і вони з буфетницею сміялися й питали мене: синцю, кілько тобі літ? Чи сповнилося тобі вже штирнайцять? А коли? Вечоріло, віяв вітер, ті обруси висіли так, що перегороджували подвір’я — ми робимо так у залі, коли в ресторані весілля або особливі гості, і ось я вже з усією роботою впорався, знову все сяяло чистотою, всюди були гвоздики, я завжди приносив, залежно від сезону, повний кошик квітів, і я пішов спати, а коли запанувала цілковита тиша, і тільки, наче перемовляючись, лопотіли на подвір’ї обруси, наповнюючи подвір’я своїм мусліновим шепотінням, я відчинив вікно, потім вислизнув поміж тих обрусів, гайнув до хвіртки, перескочив її і далі шмигав по вулиці від ліхтаря до ліхтаря. Щоразу перечікував у темряві, поки пройдуть спізнілі перехожі, аж поки здалеку побачив зелений напис «У Райських», тоді я на хвилю завмер і прислухався, з черева кам’яниці долинало бренькання оркестріону, я набрався відваги і увійшов, на коридорі було віконце, але так високо, що я мусив стати навшпиньки, а там сиділа пані Райська, і питає: чогось хочеш, хлопчику? я сказав, що хотів би забавитися, а коли зайшов, там сиділа молода чорнявка з розпущеним волоссям і курила, і запитала мене, чого я бажаю? А я сказав, що хотів би повечеряти, а вона на те: принести вечерю сюди чи до ресторації, я почервонів і сказав: ні, я хочу повечеряти в сепаратці, а вона довго дивилася на мене і навіть присвиснула, а тоді запитала, хоч уже й знала відповідь: а з ким? Я показав пальцем на неї і сказав: з вами, а вона похитала головою і, подавши руку, попровадила мене руч-о-руч темним коридором у червоному притьмареному світлі, відчинила двері, там стояла канапа, стіл і двоє плюшевих крісел, світло вигулькувало звідкись з-поза штори, і, відбиваючись від стелі, опадало вниз, як галуззя плакучої верби, я сів, і коли намацав у кишені гроші, то почувся таким сильним, що сказав: «Повечеряєте зі мною? І що будемо пити?» І вона сказала: шампанське, я кивнув, вона сплеснула в долоні, і прийшов кельнер з пляшкою, відкоркував її й відніс у невеличку нішу, тоді виніс повні келихи, я пив шампана і бульбашки залітали мені в ніс, я пчихав, а панянка пила келих за келихом, а потім показала, що зголодніла, і я сказав: добре, нехай принесуть усе найліпше, а вона сказала, що любить вустриці, що вони тут свіжі, отже, ми їли вустриці і пили ще одну пляшку шампана, потім ще одну, а вона почала гладити моє волосся й питати, звідки я родом, я сказав, що з такого маленького села, що вугілля вперше побачив лише торік, і вона сміялася з того й казала, щоб я почувався як удома, мені стало гаряче і я скинув піджак, а вона сказала, що їй теж гаряче і вона могла б теж скинути сукню, і я поміг їй роздягтися й повісив сукенку на бильцях крісла, а потім вона розстебнула мені ширіньку, і тепер я знав, що тут, «У Райських», не просто приємно, не просто чудово, а й розкішно, як у раю, вона взяла мою голову і притисла її своїми персами, а ті перса пахли так, що я заплющив очі, мовби мене здолав сон, такий чудесний був той запах і ті форми, і делікатність шкіри, а вона пересувала мою голову щораз нижче й нижче, я нюхав її животик, а вона дедалі частіше дихала, і було це так заборонено-гарно, що нічого іншого я й не бажав, і саме задля цього щотижня заощаджуватиму на гарячих сосисках вісімсот, чи й більше, крон, бо маю гарну й шляхетну мету, не дурно ж казав мені тато, аби я завше мав мету, і тоді буду в безпеці, бо матиму для чого жити. Але ми були тільки на півдорозі, Ярушка дбайливо стягла з мене штани, потім труси і цілувала мене в чутливе місце, а я раптом затрясся, вражений тим, що відбувається тут, «У Райських», і, схвильований, скрутився клубочком і питаю: що це ви, Ярушко, робите? І вона на мить отямилась, але коли побачила, який я, таки не перестала, а взяла мене до вуст, а я її відпихав, але вона була як очманіла, тримала мене в устах і рухала головою, приспішуючи й приспішуючи ті рухи, а далі я вже її не відпихав, а напружився всім тілом, і тримав її за вушка, і відчував, як витікаю, і наскільки це інакше, ніж коли я робив це сам, все, до останньої краплі, випила з мене ця панянка з чудовим волоссям і заплющеними очима, випила все, що я вистрілював і струшував з огидою на вугілля в пивниці або в хустинку в ліжку… коли ж піднялася, промовила млосно: а тепер не за гроші, а з любові, та я був надто спустошений і ошелешений, і, боронячись, сказав, що хочу їсти, чи ви теж? А крім того, хотілося мені пити, я взяв Ярушчин келих, вона спробувала мені перешкодити, але не встигла, а я розчаровано відставив келиха, бо замість шампана у ньому був лимонад, вона з самого початку пила лимонад, за який я платив, як за шампан, і я зрозумів це лише тепер, але засміявся і замовив ще одну пляшку, а коли кельнер приніс, я відкоркував її сам і налив, а потім ми знову їли, з ресторації долинав оркестріон, і коли ми допили пляшку, я відчув сп’яніння, знову сповз на коліна, поклав голову на її лоно й зачав цілувати, куйовдячи язиком ті чудові перстеники волосся, а що я був легенький, то панянка, взявши мене під руки, витягла на себе, розкинула ноги, і я, як по маслі, вперше в’їхав у жінку, і те, про що я марив, сталося, вона притискала мене до себе й шептала, щоб я себе стримував, щоби якнайдовше, але я тільки двічі махнув, а за третім разом витік у тепле м’ясо, вона вигнулася луком, лише головою й стопами торкаючись канапи, а я лежав на мостику її тіла і аж до моменту, коли зів’яв, лишався в’язнем її розкинутих ніг, аж поки вислизнув і ліг поруч неї. Дихаючи часто, вона опала на канапу і, намацавши мене рукою, гладила по животу і всьому тілу… І так настав час одягатися, і настав час прощатися, і час платити, і кельнер лічив, і лічив, і подав мені рахунок на вісімсот двадцять крон, а виходячи, я дав дві сотки Ярушці, а вийшовши від «Райських», зупинився, сперся на найближчу стіну і стояв непорушно в сутінках, розмріяний, уперше довідавшись, що відбувається в тих гарних будинках, де є панянки, і сказав собі, ти тепер навчений, тож прийдеш сюди завтра і будеш поводитись, як великий пан, бо нині мене все дивувало, адже я прийшов сюди як піколик, що розносить на пероні гарячі сосиски, а відходив, почуваючись неабияким пурцем, який засідає в «Златій Празі» за столом для місцевої еліти, де може сидіти лише міська сметанка…

Читать дальше

Шрифт:

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Я обслуговував англійського короля»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Я обслуговував англійського короля» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё не прочитанные произведения.


Вадим Кожевников: Щит і меч
Щит і меч
Вадим Кожевников
libclub.ru: книга без обложки
libclub.ru: книга без обложки
Богумил Грабал
Богуміл Грабал: Вар'яти: Вибрана проза
Вар'яти: Вибрана проза
Богуміл Грабал
Богумил Грабал: Барон Мюнгавзен
Барон Мюнгавзен
Богумил Грабал
Отзывы о книге «Я обслуговував англійського короля»

Обсуждение, отзывы о книге «Я обслуговував англійського короля» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.