Леся Українка: Бояриня

Хоч би ти щось, Оксано, розказала, а то так сумно, голова забита усяким лихом.

О к с а н а (в'яло)

Що ж я розкажу?

Нiчого я не бачу i не чую, сиджу собi…

С т е п а н (трохи роздражнений)

Ну, робиш же що-небудь?

О к с а н а

Учора вишила червону квiтку. сьогоднi синю. Се тобi цiкаво?

С т е п а н

Ти так неначе дражнишся зо мною!

О к с а н а (крiзь сльози)

Нi, далебi, Степане, не дражнюся!

С т е п а н (придивляється до шитва Лагiдно)

А що се буде з тої лиштви, любко?

О к с а н а (знов безучасно)

Не знаю, се щось Ганна почала.

С т е п а н

Либонь, собi на посаг. Се вже хутко

її весiлля.

О к с а н а

Та за мiсяць нiби.

С т е п а н

От на весiллi трохи погуляєш, розважишся.

О к с а н а

Ет, знаю ту розвагу!

Частуй та кланяйся: "Не обезсудьте…"

А гостiйки поза плечима судять:

"Черкашенка, чужачка…"

С т е п а н

Ти вже надто на те зважаєш.

О к с а н а (байдуже)

Нi, менi дарма.

Мовчання.

С т е п а н

Ти так неначе втомлена сьогоднi.

Клопочешся при господарствi, може?

О к с а н а

Нi, я не клопочусь, - то все матуся.

Ми з Ганною все шиємо.

С т е п а н

То, може, не треба стiльки шити?

О к с а н а

Що ж робити?

Насiння я лузати не люблю, так як Ганнуся. Треба ж десь подiти i руки, й очi…

С т е п а н

Бiдненька ти в мене.

(Оксана проривається риданням).

Оксано! Що се ти? Та бог з тобою!

Чи хто тебе образив? Мати? Ганна?

О к с а н а (трохи стишуючись)

Вони як рiднi… я на їх не скаржусь…

С т е п а н

Так що ж?

О к с а н а (уриває ридання, з одчаєм)

Степане! Ти хiба не бачиш?

Я гину, в'яну, жити так не можу!

(В знесиллi похиляється па кросна)

С т е п а н

Се правда, не ростуть квiтки в темницi…

А я гадав…

(Ходить по хатi в тяжкiй задумi, потiм спиняється перед Оксаною).

Оксано, заспокойся, поговорiм ладом.

О к с а н а

Про що, Степане?

С т е п а н

Виходить, я тебе занапастив.

О к с а н а

Нi, я сама…

С т е п а н

Однаково. Я бiльше не хочу заїдать твоєї долi.

Хоч як менi се гiрко… я готовий тебе до батька вiдпустити.

О к с а н а

Як?

А ти ж?

С т е п а н

Я тут зостануся. Для мене немає вороття, ти ж теє знаєш.

О к с а н а (зворушена)

То се б тебе покинути я мала?

Чи я ж на те стояла пiд вiнцем i присягу давала?

С т е п а н (гiрко)

Я, Оксано, не хан татарський, щоб людей держати на присязi, мов на шнурку. Ти вiльна.

Се тiльки я в неволi.

О к с а н а (хитає головою)

Нi, Степане.

С т е п а н

Чого ж? Я присягу тобi вертаю…

(Голос його переривається вiд турботи).

I я прошу тебе… прости мене… що я… тебе вiдмовив вiд родини… що я…

О к с а н а (обiймає його)

Нi, годi, не кажи!

Не знаєш ти… Ще ж ти менi нi слова, нi слова не промовив там, у батька, а вже моя душа була твоєю!

Ти думаєш, як я тепер поїду вiд тебе геть, то не лишиться тута моя душа?

С т е п а н

Так що ж робити, люба?

О к с а н а

Втiкаймо всi! Мiй батенько поможе прожити якось, поки ти придбаєш.

Хай їм абищо, сим московським добрам!

Втiкаймо на Вкраїну!

С т е п а н

Цар достане боярина свого скрiзь на Вкраїнi, та ще й твоїй родинi буде лихо.

Не скриємось нiгде…

О к с а н а

Втiкаймо в Польщу!

А нi, то на Волощину!

С т е п а н

Що з того?

Змiняємо чужину на чужину…

Приблудами чужi пороги будем там оббивати… все одно, що й тут.

О к с а н а

Нi, там вiльнiше.

С т е п а н

Треба заслужити чимсь ту сусiдську ласку. Чим же бiльше, коли не зрадою проти Москви?

О к с а н а

Так їй i треба!

С т е п а н

Присяга, Оксано, велике дiло. Цар менi не верне так присяги, як я тобi вернув.

Та й я йому не можу повернути всього, що я приймав з його руки.

Мовчання. Починає сутенiти. Десь у церквi тихо дзвонять.

О к с а н а

Степане, вже не говорiмо бiльше про се нiколи.

С т е п а н

Так, не треба, люба…

(Згодом).

Чому не шиєш?

О к с а н а

Вже менi не видко.

А ще свiтити рано.

С т е п а н

Заспiвай щось потихеньку, якщо можеш.

О к с а н а

Добре.

(Спiває потихеньку)

"Ой як було хорошенько, як рiд з родом п'є, вип'є чарку, вип'є другу та по сестру шле.

"Сеструненько-голубонько…"

(Уриває)

Не можу.

Либонь, я одзвичаїлась вiд спiвiв.

Та й щось на груди важко.

(Кашляє)

С т е п а н (стривожений)

Ой, кохана, чи ти не хвора?

О к с а н а

Де ж там! То щось так.

Увiходять м а т и й Г а н н а, за ними слуги вносять загортки з покупом.

Поклавши пакунки, слуги виходять.

М а т и

Добривечiр, дiтки! Що сидите так поночi?

С т е п а н