Леся Українка: Бояриня

Ось тута поговорим, пане-брате, бо, знаєш, там… тут буде захиснiше.

(Оглядає сiни через дверi, потiм замикає дверi на замок i зачиняє вiкна Сiдає з гостем далi вiд дверей Розмова ведеться неголосно).

Великi чиняться там кривди, кажеш?

Г i с т ь

Та там такi напастi, що крий боже!

I просвiтку нiкому не дають московськi посiпаки. Все нам в очi тiєю присягою тичуть…

С т е п а н

Правда, що присяга таки велика рiч.

Г i с т ь (голоснiше)

Чому ж вони самi забули бога?

С т е п а н

Помалу, пане-брате, ще пiдслуха який слуга.

Г i с т ь

Та правда… Я й забув…

(Тихше)

Ми присяги не хочемо ламати, але нехай же цар нас оборонить вiд тої галичi.

С т е п а н

То трудна справа.

Адже когось вiн там держати мусить для нагляду, а всi тi воєводи один вiд одного не лiпшi. Звiсно, за ними й iншi всi порозпускались…

Г i с т ь

Послав би цар з українцiв кого, в Москвi ж тут є такi, от хоч би й ти, що здавна i царевi служать вiрне, i рiдний звичай вмiють шанувати.

С т е п а н

Нас не пошлють…

Г i с т ь

Чому?

С т е п а н

Бо нам не вiрять.

Г i с т ь

Отак! Та ви ж тут наче всi у ласцi!

С т е п а н

То тут, на очах, а з очей спустити нас надовго не зважаться. Так, часом ненадовго послами посилають, i не самих, а вкупi з москалями…

Щоб воєводами ж настановити, того не буде й зроду!

Г i с т ь

Не здивуйте ж, як ми вiдкинемось до Дорошенка!

С т е п а н

(робить рух рукою, мов хоче гостевi затулити вуста)

Крий боже, пане-брате, що ти кажеш?

Г i с т ь (схаменувшись)

Так часом зiрветься з досади слово…

Найгiрше, пане-брате, догорає оте, що нам не вiрять. Мiй свояк,

Черненко, знаєш?

(Степан потакує головою).

Так був уклепався, що ледве-ледве вирвався з душею!

С т е п а н

Черненко? Вiн, здається, з найвiрнiших царевих приятелiв.

Г i с т ь

То-то й ба!

А хтось там наклепав при воєводi, що нiби вiн послав у Чигирин листа якогось. От було бiди!

Що жiнка плакала, в ногах валялась у воєводи…

С т е п а н (гiрко всмiхнувшшь)

Є прислiв'я, брате:

"Москва сльозам не вiрить".

Г i с т ь

Щира правда!

Проте знайшлись такi, що помогли…

С т е п а н

Се хто ж?

Г i с т ь

Побрязкачi.

С т е п а н

Хiба що так.

Мовчання.

Г i с т ь

Вже так, що цупко затягли супоню на наших боках. А проте є люди, що не бояться, йдуть, мов на одчай, бо, сказано, терпець їм увiрвався!

(Присунувшись зовсiм блiзенько до Степана, говорить пошепки).

Дiвчата нашi, - декотрi ще вкупi були з дружиною твоєю в братствi. - гуртом пошили корогву й послали у Чигирин… звичайне, крадькома…

Iван, твiй шурин, сам її одвозив…

Нiхто не знає ще. Якби дiзнались, то страшно здумати, що б там було!

(Одсунувшись, трохи голоснiше).

Отак, як бач, одважуються люди…

(Степан в мовчазнiй задумi сiпає кiнець свою пояса.

Гiсть устає).

Що ж, пане-брате, то нема надiї полегкостi дiстати вiд царя?

С т е п а н (отямившися з задуми, теж устає)

О нi, чому ж, я спробую. От згодом в царя я буду на малiй беседi.

Як буде вiн пiд чаркою, то, може, я догоджу йому, вiн часом любить пiсень "черкасских" слухати, та жартiв, та всяких теревенiв, не без того, що й тропака звелить потанцювати.

Г i с т ь

Ото! Хiба ти в нього пахоля?

С т е п а н

Ба знаєш, як то кажуть: "Скачи, враже, як пан накаже"… Та ладен я, брате, уже хоч би й на головi ходити, аби чогось добутися для тебе та для Вкраїни. Дай менi суплiку, оту, що ти приготував царевi, - як влучу слушний час, то я подам до власних рук йому.

Г i с т ь

(виймає загорнений у хустину папiр з печатками)

Ось, пане-брате, хай бог тобi поможе! Не минути розливу кровi братньої, як тiльки суплiка сяя марна буде.

С т е п а н

Боже, не попусти!

Г i с т ь

Бувай здоров. Пiду вже.

С т е п а н

Хай бог тебе провадить, пане-брате.

Чоломкаються. Гiсть виходить.

О к с а н а

(швиденько увiходить з iнших дверей швидким кроком)

А я тебе, Степане, скрiзь шукаю.

С т е п а н

Що там таке?

О к с а н а

Порадитися треба.

Менi Яхненко тут листа привiз вiд братчицi-товаришки.

С т е п а н (з поспiхом)

Де лист?

Його спалити треба!

О к с а н а

Бог з тобою!

Чому спалити? То вона прохає, щоб я, по змозi, грошей їй послала, якусь вона потребу має пильну.

С т е п а н

Не посилай. Крий боже! I не думай!

О к с а н а

Та що тобi бiг дав? Я й не гадала, що ти такий скупий. Коли вже так - я з посагу свого послати можу.

С т е п а н

Та я не грошей жалую, Оксано.

О к с а н а

А чом же ти не хочеш?

С т е п а н

Небезпечно.

(Нахилившись до неї, зовсiм нишком).