Леся Українка: Бояриня

М а т и (смiючись)

От ще що вигадала! А тобi Степан ще не спротивився, що не в жупанi?

О к с а н а

Та то ж менi…

М а т и

I не вигадуй, дочко!

Хiба ж таки Степан мала дитина, що iнако вберись, то й не пiзнає?

О к с а н а

Пiзнати то впiзнає…

М а т и (глянувши у вiкно)

А поглянь молодшими очима, хто то йде?

Чи не Степан бува?

О к с а н а

Еге ж, то вiн. а з ним ще два якiсь.

М а т и

Тiкаймо, дочко!

(Пiдводиться й подається до дверей).

О к с а н а

Чого се, хай бог милує, тiкати, як вiд татар?

М а т и

Ще осмiють, дитинко; нема тут звичаю з чоловiками жiноцтву пробувати при беседi.

(Одчиняє дверi й спiшиться по сходах у терем).

О к с а н а (iде за нею)

Ой господи, якi се тут звичаї!

Оце - але!

Сцена швидко перемiняється. Терем. Крiм О к с а н и i м а т е р i, в теремi ще є Г а н н а, молода дiвчина, сестра Степанова. Ганна убрана як бояришня.

М а т и (пiдходить до великої скринi)

Отут, моя дитино, твоє боярське вбрання. Я придбала.

О к с а н а (гречно, але без радощiв)

Спасибi, мамо.

М а т и

Хочеш подивитись або примiряти?

О к с а н а

Хай трошки згодом.

Щось я втомилася. Та вже ж нiкуди сьогоднi не пiду, то ще поспiю перевдягтися.

М а т и

До твоєї волi.

Спочинь собi. Та й я пiду спочину, воно й годиться в свято.

(Iде в бiчну кiмнату).

Г а н н а (що досi сидiла, лузаючи гарбузове насiння)

Ой сестричко, i нащо тi свята потрiбнi в свiтi?

О к с а н а

Ото спитала! Що тобi бiг дав?

Г а н н а

Та нудно ж, господи!

О к с а н а

Сидиш, то й нудно.

А ти пiди мiж челядь, погуляй.

Г а н н а

Куди ж се я пiду? Яка там челядь?

О к с а н а

А ти хiба товаришок не маєш?

Г а н н а

Товаришок?.. От декого там знаю з бояришень… Та як до їх ходити?

Матуся вже не здужають, не хочуть зо мною йти… А ти ще не пiзналась тут з ними… З мамкою сама не хочу, вона така…

О к с а н а

Чого ж тебе водити?

Уже ж ти не маленька. Йди сама.

Ще й веселiше буде вам без старших.

Г а н н а

Самiй не можна по Москвi ходити.

О к с а н а

Хiба хто нападе?

Г а н н а

Нi, так, не звичай.

О к с а н а

Ну, вже тi звичаї отут у вас!

Г а н н а

Та й що менi бояришнi тi скажуть?

Сидять по теремах, от як i я, не бачать свiта. Що з їх за веселiсть?

О к с а н а

Чого ж ви сидите? Пiшли б укупi кудись на вигой або в гай над рiчку та заспiвали б. Я, бувало, дома годинки в хатi не просиджу святом.

Г а н н а

Ба в тебе дома! Там же не Москва.

Такого тут iзроду не чували, - спiвати по гаях!..

О к с а н а

То ти й не знаєш, як на Вкраїнi в нас гуляє челядь?

Г а н н а

Я мало що Вкраїну пам'ятаю, а Ванька тут уже й вродився.

О к с а н а

Ванька?

Чому ж би не Iвась?

Г а н н а

Так тут зовуть, та й ми вже звикли. Вiн i сам так звик.

Мене ж матуся тiльки та Степан зовуть iще Ганнусею.

О к с а н а

А як же ти тута звешся?

Г а н н а

Аннушка.

О к с а н а

Чи ба!

(немов ухваляючи)

"Ганнушка".

Г а н н а (поправляюш)

Нi-бо, "Аннушка", Оксано.

О к с а н а

Не вимовлю. Проте ж воно нiчого i по-московському, хто добре вмiє.

А як по-їхньому Оксана буде?

Г а н н а

Аксинья чи Аксюша.

О к с а н а

Щось негарно.

Оксана мовби краще. Ти, Ганнусю, мене таки Оксаною зови.

Г а н н а (лащиться до Оксани)

Як хочеш, так i зватиму, сестричко.

Я так тебе люблю! Зрадiла, боже, як брат тебе з України привiз!

О к с а н а

Ти ще мене, Ганнусенько, не знаєш, а може ж, я лиха…

Г а н н а

Нi, нi, ти добра!

Ти, бач, усе до мене: "Погуляй, забався, не сиди!" А ти б почула, як iншi всi бояринi спиняють своїх сестер та дочок. Їй же богу, нi за порiг не випустять нiколи.

(Ще бiльше лащиться)

Оксаночко… рiднесенька… я маю тебе щось попрохати…

О к с а н а

Що, сестричко?

(Ганна мовчить збентежена)

Хотiла б, може, що з моїх уборiв?

Бери, що хочеш. Дам тобi й намисто, ще й коси у дрiбушки заплету, вберу тебе, неначе гетьманiвну.

Г а н н а (смутно)

Та нi, сього матуся не дозволять…

Я не об тiм… Я хочу попрохати, щоб ти… пiшла зо мною у садок…

О к с а н а

Ото й всього? Було про що просити.

Ходiм хоч зараз.

Г а н н а

Нi, не зараз, потiм…

О к с а н а

Коли ти схочеш. Що ж там у садку?

Г а н н а

Та, бач… самiй отам в садку сидiти менi не можна…

О к с а н а

Вже й сього не можна?

Г а н н а

А з мамкою пiти - вона розплеще усiм про те, чого я там сиджу.

О к с а н а (смiючись)

А ти ж там що ворожиш?

От хитруха!

Г а н н а

Та я нiчого… тiльки виглядаю, чи не проїдуть вулицею часом царськi стрiльцi. Вони надвечiр їздять.