О к с а н а
Либонь, царський стрiлець тобi устрелив дiвоче серденько?
Г а н н а
Та я ж, Оксано, заручена.
О к с а н а
За царського стрiльця?
Г а н н а
Авжеж.
О к с а н а
То чом же вiн до нас не прийде?
Г а н н а
Хоч би й прийшов, то я ж хiба побачу?
Я в теремi, а вiн там, у свiтлицi.
О к с а н а
То вам i бачитись не можна?
Г а н н а
Де ж там!
О к с а н а
Прилюдно - нi, а тiльки крадькома?
Г а н н а
Нi, як то крадькома?
О к с а н а
А ти ж хотiла до нього вийти у садок.
Г а н н а
До нього?
Нi, я ще сорому не загубила!
I як се ти подумати могла, що я тебе просила проводжати мене на сходини?.. Невже, Оксано, вважаєш ти, що я така нечесна?
О к с а н а
Та бог з тобою! Де ж, яка ж тут нечесть?
Як дiвчина постоїть на розмовi з своїм зарученим, то вже й нечесна?
Г а н н а
Авжеж, тут так.
О к с а н а
Навiщо ж ти виходиш туди в садок?
Г а н н а
Я здалека дивлюся, як вiн там вулицею проїздить.
Iнакше ж я його нiгде не бачу, хiба що в церквi.
О к с а н а
Де ж ви розмовляли?
Г а н н а
Нiгде.
О к с а н а
А як же вiн тебе посватав?
Г а н н а
Як? Через сваху. Як звичайно всi.
О к с а н а
Я щось не розберу.
Г а н н а
Бо ти не знаєш тутешнiх звичаїв. Нехай лиш мати тобi розкажуть, бо всього достоту i я не знаю.
О к с а н а
Нiбито виходить, що ви отак, не мовивши нi слова, i поберетесь?
Г а н н а
Так найпристойнiше.
О к с а н а
Чудна тут молодь!..
(Усмiхається якимсь спогадам мовчки.
Потiм стиха, мрiйливо).
Я ж було щовечiр виходжу до Степана на розмову.
Г а н н а
Як заручились?
О к с а н а
Та… як заручились…
Ну, раз стояла з ним, не заручившись, iнакше хто ж засвататися може?
Г а н н а (закриваючись)
Ой лихо, сором!
(Оксана мовчки знизує плечима).
Г а н н а
А твоя матуся не знає й досi про твої стрiвання?
О к с а н а
Чому не знає?
Г а н н а
Що ж, вона простила, не прокляла тебе?
О к с а н а
Та за що, Ганно?
Самi ж вони були пак молодi, то знають, що то любощi.
Г а н н а
Оксано!
Що тiльки ти говориш?
(Знову закриваєтьс я)
О к с а н а (смiється)
От дурненька!
С т е п а н (увiходить поспiшно)
Оксаночко, перевдягнися швидше в московське вбрання. Там прийшли бояри. О к с а н а
Та мати ж кажуть, що жiнкам не можна мiж чоловiцтвом бути.
С т е п а н
Бачиш, любко, ти маєш тiльки їх почастувати та й знов у терем вернешся.
О к с а н а
Отак?
А як же частувати їх, Степане?
По-нашому, чи, може, як iнакше?
С т е п а н
Ти винесеш їм на тарелi меду, - матуся прилаштують, як там треба, - уклонишся, боярин поцiлує тебе в уста…
О к с а н а
Степане! Що ти кажеш?
Мене бояри цiлувати мають?
Чи се менi причулося?
С т е п а н
Нi, серце, воно так є, та в тiм нiчого злого, - то тiльки звичай!
О к с а н а
Се ще так же звичай!
Нехай йому абищо! Не пiду!
С т е п а н (понуро)
Як хочеш, тiльки ти нас тим загубиш.
О к с а н а
Таке вигадуєш!
С т е п а н
Ба ти не знаєш, якi тут люди мстивi… За зневагу старий боярин вiзьме, як не вийдеш, а вiн же думний дяк, вiн має силу - он син його ще молодий, - вже стольник; вiн оклепає нас перед царем, а там уже й готово "слово й дiло".
О к с а н а
Ти не жартуєш?
С т е п а н (ще понурiше)
Як тобi здається?
О к с а н а (з жахом)
Степане, та куди ж се ми попались?
Та се ж якась неволя бусурменська.
С т е п а н
Я й не казав тобi, що тута воля.
Та якби ми не гнули тута спини, то на Українi, либонь, зiгнули б у три погибелi родину нашу московськi воєводи… Ось ти млiєш з огиди, що тебе якийсь там дiд торкне губами, а як я повинен
"холопом Стьопкою" себе взивати та руки цiлувати, як невiльник, то се нiчого?
О к с а н а
Боже мiй… Степане!
Хто ж каже, що нiчого?
С т е п а н
Отже, бачиш…
Та що я тут розводжуся? Там дяк мене чекає. То скажи, Оксано, ти вийдеш?
О к с а н а
Я не знаю…
М а т и (виходить з кiмнати)
Вийди, доню, голубонько! I я тебе прошу!
Не дай менi, старiй, на очi бачить
Степанової згуби!
Г а н н а
Ой сестричко, якби ти знала, що за лютий дiд отой боярин!.. Я тебе благаю!
Сестриченько! Не загуби ж ти нас!
(Ридаючи, кидається до Оксани)
О к с а н а (до Ганни холодно, якось надмiру спокiйно)
Я вийду. Дай менi московське вбрання.
(Ганна кидається до скринi).
А ви, матусю, наготуйте меду.
їди, Степане, бав тим часом гостi.
Степан, похиливши голову, виходить. Оксана, блiда як смерть, здiймає з голови кораблика.
Дальня кiмнатка у горiшньому поверсi в Степановiм домi.
С т е п а н (уводить г о с т я козака)
Читать дальше