Іван Котляревський - Москаль-чарiвник

Михайло. Господа служивий! Чи не можна, щоб цiї потiхи не показувати? Мене циганський пiт проймає.

Солдат. Теперь уже поздно: все черти встревожились в аде. Стойте, не шевелитесь и слушайте! (Поважно i помалу).

Тара, бара,

Гала, бала.

Во всех углах

Трах-тарарах!

Из печнова дна

Вылезай, сатана!

При цих словах Михайло смiшно кривиться. Финтик вилiзає з-пiд печi. Солдат йому помагає, затуляє пiч, стає знов на своє мiсце й робить знак, щоб той мовчав; пiдходить до жiнки, розв'язує їй очi, далi й чоловiковi. Михайло, вгледiвши Финтика, виявляє переляк i дивування. Тетяна хоче так само зробити, та удає невдало..

Михайло (опам'ятавшись). А можна, мосьпане, з ним i побалакати?

Солдат. Нельзя: голос его сильнеє грома, когда заговорит, из глаз засверкают молнии, а из ушей дым пойдет коромыслом. Ты не перенесешь такого ужаса.

Михайло. А жiнка перенесе?

Солдат. Нет..

Тетяна. Неправда, перенесу! (Выходить з круга, до чоловiка).

Чоловiче! Москаль жартував над тобою. Я тобi все тепер розкажу. Цей панич не чорт, а настоящий Финтик, но своїми умислами походить на чорта.

Михайло. Як же то так?.. Чи ви мене справдi морочите, чи на глузд пiднiмаєте? Я нiчого тут не розчовпу собi. А горiлка? А вечеря пiд боднею?

Солдат смiється.

Тетяна. Все то не чари. Послухай. Три недiлi вже тому, як панич цей приїхав у наше село до своїх родичiв i, дiзнавшись, що тебе дома нема, почав до мене вчащати. Я перше думала, що для того ходить, що нiчого йому робити дома, аж нi: зачав менi говорити, що мене любить, що без мене йому скучно, щоб була я до його ласкава, що коли чоловiка дома нема, то i другого не грiх полюбити, бо так у свiтi ведеться. Такими й гiршими розказами так "iєнi надоїв i осоружився, що i менi здумалось над ним поглумитися. Вчора дав грошей, щоб я вечерю для його справила на сьогоднi. Я купила горiлки, курку i ковбасу, та ще до вечерi прийшов москаль. Я рада була, що на Финтикiв кошт погодується служивий. Но цей служивий таку веремiю пiдняв, як чорт у лотоках. Я спровадила його спати голодного, но вiн, видно, не спав i пiдслухав, як я Финтиковi розказувала, де сховала горiлку i страву. Ти, як на те, вернувся з дороги. Москаль на хитрощi пiднявся i удавав, мов вiн чарiвник. От тобi вся правда; а ти знаєш, що я перед тобою не брешу i не обманюю тебе.

Михайло. Так ось воно як… Е! (До солдата). Господа служба! Так ти не чарiвник i панич цей не… дух святий з нами? Горiлка i страва - не од того, що не при хатi згадуючи? Га?

Солдат. Точно все так, как жена тебе-пересказала. А притом я хоть и москаль, а ручаюсь тебе, что жена твоя, по всем моим замечаниям, никакова шаловства с этим фертиком не имела.

Михайло. Та менi й самому здається, що од моєї жiнки не треба б сподiватись городянського, вашецi проше, бешкету. Та тепер дивний свiт…

Тетяна. Не грiши, чоловiче! Хто проступиться, то той виля, як собака в човнi. Погляди на мене i на пани ча - i вгадаєш, хто грiшний, а хто праведний.

Солдат. Вот оправдание, которое и строгий кригсрехт уважил бы. Поступим с виновным по воинским артикулам.

Финтик. Прошу милосердия, пощады и прощения! (Стає навколiшки й спiває).

Помилуйте, вас прошу:

Єй-єй же, покаюсь!

I прельщатися чужим

По смерть зацураюсь.

Я - бездельник, признаюсь,

I дурак письменный!

Я проныра i крючок

I хапун отменный…

Я спокутую грiхи

I, божусь, iсправлюсь

I любить чужих жiнок

По смерть не отважусь.

Солдат. Как же тебе поверить, когда ты крючок! Тебе непременно нада сделать наказ на спине и на ребрах. (Показує на мигах).

Финтик (перелякано). Ой, ой, умилосердитесь!

Тетяна (до солдата). Не будьмо неумолимi для других, одним собi зазорного не прощаймо. (До Финтика). Слухай (спiває).

Треба б дати

Прочухана,

Щоб ти научився;

Михайло.

Як обманювать жiнок,

В другий раз страшився.

Те тяна.

Ти за чванство,

За лукавство

I попався в сiтку

Михайло.

За те б треба

Дати хльосту

I спровадить к дiдьку.

Тетяна.

Признавайся,

Оправдайся,

То не буде лиха.

Михайло.

Добрих людей не кусай

Явно, нi спiдтиха.

Финтик.

О, горе мне, грешнику сущу,

Ко оправданню ответа не имущу!

Како и чем могу вас ублажити?

Ей, от сего часа буду честно жити!

Михайло. Гляди ж того! Встань та послухай сюди. Менi б треба бiльше за всiх проученiє тобi дати, но я непотребство твоєї душi прощаю тобi, тiльки обiщай нам нiколи не забувати, якого ти роду, почитати матiр свою, поважати старших себе, не обижати нiкого, не пiдсипатись пiд чужих жiнок, а мою Тетяну за тридев'ять земель обходити; бо колись за це дадуть тобi березової припарки такої, що й правнучатам будеш заказувати.