Іван Котляревський - Москаль-чарiвник

Солдат (смiється). Что вам до тово? Вы ничево не увидите и не услышите, что б могло вас перепугать или повредить.

Михайло. А що, жiнко? Я не боюсь нiчого. (Пiдморгує, що не вiрить солдатовi).

Тетяна. Та й про мене. Вже коли його (показує на солдата) не боюсь, то друге менi байдуже.

Солдат. Харашо. (Прибирає поважного вигляду). Сказывай, хозяин, как тебя зовут?

Михайло (неспокiйно). Мене?.. Мене зовуть Михайло Чупрун.

Солдат (до жiнки). А тебя? Тетяна. Адже ти чув? Тетяна Чупрунка.

Солдат (виймає шомпол, махає над головою й робить усякi знаки в повiтрi). Тепер слушайте! (Спiває).

Ну, знай. Чупрун,

Что я - колдун,

Ворочаю чертями

И самим сатаною

Командую, дружок!

Он служит предо мною,

Как маленький щенок.

Что прикажу, все здесь родится:

И пить, и есть, и веселиться

Мы примемся сейчас:

Зажмурьте правый глаз,

Скажите громко: шнапс!

Михайло i Тетяна (разом). Шнапс!

Солдат. Только и нада. Поди ж ты, хозяйка, в тот угол, там найдешь бутылку с славной запеканкой. Бери ее смело, принеси и поставь на стол, а после подай чарочку. Тут-то мы себя и покажем.

Тетяна. Я боюсь i з мiсця поступиться!

Михайло. Чого ж бояться, божевiльна? Адже ми тут в хатi.

Солдат. Поди, хозяюшка, не бось, поди!

Тетяна (йде боязко до показаного мiсця, знаходить свою горiлку i скрикує, буцiм злякавшись). Ох!

Михайло. Чого ти? Пiп там таке?

Тетяна. Ох чоловiче!.Далебi, пляшечка з горiлкою!.. Це справдi, чи не той, що - не при хатi згадуючи?..

Солдат. Полно блажить, хозяйка! Подавай-ка скорей сюда! Вот мы ее без страха отведаем.

Тетяна приносить горiлку, ставить на стiл i подає чарку.

Солдат (наливає горiлку). Здравствуй, хозяин с хозяйкой! (Випивши, наливає й подає хазяїновi).

Михайло. Жiнко! Менi щось моторошно. Чи пити, чи не пити?

Тетяна. Про мене, як хочеш. Адже служивий випив i не здригнувся.

Михайло (бере чарку). А смачна дуже?

Солдат. Знатная запеканочка! Дай бог здоровья тому, кто ее смастерил.

Михайло хоче пити. Жiнка здержує його.

Тетяна. Перехрести перше.

Михайло (до солдата). А можна'перехрестити?

Солдат. Не только можно, да и должно.

Михайло (хрестить i випиває разом, потiм виявляє здивування та. задоволення). А!..

Солдат. Какова?

Михайло. Та я зроду не пив такої мiцної. А налий iще!

Солдат. Погоди, хозяйку прежде попотчую. (Наливає).

Те тя на. Я горiлки не п'ю, а чарiвної й подавно.

Михайло. Та хоть покуштуй, щоб знала, який смак!

Тетяна. Далебi, боюсь. Може, це така, - як вип'єш, то…

Солдат. Пей, не бось! Право, добрая водка!

Тетяна пригубила, - морщиться, здригається й ставить на стiл.

Солдат. Ин поднеси нам, хозяюшка.

Тетяна (з досадою). От, не видали! Буду їх частувати!.. Вип'єте, коли схочете, й самi.

Солдат. Экая спесивная! (Набiк). Будешь посговорчивее. (Випиває й потiм пiдносить хазяїновi).

Михайло (вже напiдпитку). Служивий! Чи твоя рушниця стрiля?

Солдат. Простачина! Зачем же солдату и ружье, ежели оно будет неисправно? Да тебе на что это?

Михайло. Бо i я умiю мiтко стрiляти!

Солдат. Где тебе стрелять! (Наливає й дає хазяїновi). Ну-ка, выстрели из этова ружья.

Михайло. Та то таки iз сього, а то iз твого хочеться стрельнути. (Випиває).

Солдат. Изволь. (Наливає й п'є). Давай я заряжу. (Виймає патрон iз сумки й заряджає рушницю).

Михайло. Жiнко, знайди угля або крейди.

Тетяна. От чорт надав забаву! Вiкна повибиваєте i стiни подiрявите або дверi.

Солдат. Не бось, все цело будет. Подай-ка уголь.

Тетяна виймає вуглину i подає чоловiковi.

Михайло. Де ж би намалювати цiль?

Солдат. Я знаю. (Кладе рушницю на столi, бере у Михайла вуглину, iде до печi й на заслонi позначає крапку i круг).

Тетяна (пiдходить до столу). Ох, менi горе! Пропаде Финтик даром, i я без умислу буду виною його смертi.. Що тут робити? (Трохи замислилась. У той час Михайло бiля солдата дивиться на цiль..Тетяна намазує мерщiй огниво лоєм iз свiчки й кладе рушницю на те саме мiсце).

Михайло. Добре так буде. (Пiдступає до столу й бере рушницю).

Солдат. Ладно! Становись здесь. Смотри же, целься харашо.

Михайло. Та ну вже, не вчи, будь ласкав (нацiляється, потiм опускає руку). Покiйний панотець маленьким iще вчив мене стрiляти, i я, бувало, на льоту курей стрiляю.

Солдат. Искусный же ты стрелок! Посмотрим теперь твою удаль.

Тетяна (до солдата). Ви богзна-що надумали: вночi в хатi стрiляти! Коли за трьома разами не вистрелить, то бiльш i не треба.

Михайло. За трьома разами? Та я за одним разом так торохну, що й горшки з полицi полетять.

Солдат. Слушай, хозяин - я скажу: раз, два, три!.. По слову "три" тотчас пали!