Iван Нечуй-Левицький - Хмари

До Сухобруса почали вчащать молодi паничi з своїх-таки купцiв. Всi знали, що Сухобрус мав грошi в банку i що вiн мав їх доволi i в скринi. I панни були гарнi. Але якось нi один не припадав їм до вподоби. Були мiж ними люди й багатi, й гарнi, та зате були нерозумнi, простi. Марта й Степанида, розумнi зроду, хотiли вибрать собi женихiв не дуже темних купцiв, бо й самi були в пансiонi. Сухобрусiвни убирались багато: в шовковi сукнi, оксамитовi бурнуси.

Пишно убравшись, вони приходили кожної недiлi до Братської церкви. Молодi люди ставали, при виходi з церкви, в два рядки коло великих дверей до самої дзвiницi i без церемонiї оглядали кожну панну. Сухобрусiвни шелестiли шовком i гордо проходили мiж тими лавами паничiв. Паничi їх знали на лице. Їх примiтили там Воздвиженський i Дашкович.

Студенти знали всiх паннiв, котрi бували в Братськiй церквi, i давали кожнiй прiзвище або по одежi, або по лицi. Одних паннiв звали чорненькими, других - бiленькими, iнших - гвоздичками або чорнобривцями. Сухобрусiвен вони звали пальмами. Мiж усiма паннами на Подолi не було рiвнiших, показнiших од їх. Великi на зрiст, пишнi й гордi на ходi, лицем щирi українки, чорнобривi й кароокi, вони справдi здавались розкiшними пальмами Iндiї мiж дрiбними дiвчатами.

Раз у недiлю, лiтнього теплого вечора, була гулянка в Царськiм садку. На першiй алеї, недалечке од теперiшнього Царського дворця, трудно було протиснутись: так було багато народу. Музики весело гримiли. Цiлi купи мiщан сновигали по менших алеях. Багато людей сидiло на горах понад Днiпром: вони дивились на пишну картину тихого Днiпра, закиданого барками, байдаками й плотами, дивились на зеленi острiвцi, на темний заднiпрянський бiр. Марта й Степанида, одягнутi в легкi бiлi сукнi, гуляли на першiй алеї. Вони примiтили, що слiдком за ними ходило три паничi. Чи повертали вони на боковi алеї, чи спускались вони в долину, де тепер Шато, чи виходили на гору, паничi ходили за ними слiдком i часто забiгали назустрiч. Вони примiтили велику постать Воздвиженського, присадкуватого Калiмерi, чорнявого Дашковича i зараз впiзнали студентiв. Сiдали вони, сiдали й паничi; вставали вони, вставали й паничi. Паннам це сподобалось, i вони почали зумисне крутиться по алеях, манячи слiдком за собою паничiв.

Сухобрусiвни вернулись додому на заходi сонця, посiдали коло вiкон, одчинених в садок, i, напившись чаю, забрали гiтари й почали грати та спiвать "Сизого голубочка" i "Бiдної птички". А спiваючи тих пiсень, вони не спускали з думки тих молодих студентiв, котрi так довго бiгали слiдком за ними. "А може, то моя доля знайшла мене цього дня в садку?" - так думала кожна з їх. А чудовий тихий вечiр, а синє небо, палаюче вогнем на заходi, а зелений садок з густою тiнню - все те роздражнювало нерви, ворушило серце, котрому прийшла своя черга.

Послалась нiч над Києвом; вже погас червоний одлиск на високих верхах Андрея й Михайлiвського монастиря, а Марта з Степанидою все сидiли коло вiкна. Резеда розливала тонкi пахощi й сповнила ними всю хату. Вони знов заграли й заспiвали "Звук унылый фортепьяна". I голоси їх були дуже гарнi, i пiсня наче сама спiвалась в чистiм повiтрi, але думи брали перевагу. Кожнiй хотiлось марити мрiями.

Обидвi панни пiшли гулять по садку. В чорнiй тiнi бiлiли їх яснi сукнi, i мiж деревом вони й справдi були, мов тi пальми, рiвнi й високi. Батько кликав їх вечерять i не дiждавсь; мусив сам вечеряти. Вже на дзвiницях продзвонило дванадцять. На сходi почало яснiшати й червонiть небо: сходив мiсяць. А панни все гуляли, неначе ждали своєї долi до себе в гостi.

- Чи ждете кого в гостi, чи кого виглядаєте? - спитав старий Сухобрус своїх дочок, вийшовши з хати в садок. Надворi була така розкiш, така тиха радiсть, що старий нахилився й почав рвать резеду, левкої, барвiнок; його старi пальцi стулили букетики, i, закравшись до дочок, вiн кинув на їх тими букетиками. Живущий, цiлющий вечiр i його розохотив до гульнi.

Тiльки що Сухобрус пiшов до хати, як через баркан перескочило в садок щось дуже велике й довге, а перегодя i друге перескочило слiдком за ним. Марта й Степанида наробили крику й кинулись бiгти до хати. Батько вибiг їм назустрiч.

- Що там таке? Чи пожежа, чи що? - питав вiн дочок.

- Ой тату! щось перелiзло у наш садок, та таке велике! - кричали обидвi дочки.

Спершу йому здалось, що нечистий перекинувся звiрюкою й плигнув у садок. Потiм мигнула в його думка про злодiїв.

Вiн вибiг у садок. Дочки стояли коло хати. В садку двоє людей блукали мiж деревом i чогось стукали в мисник з образами, що стояв пiд барканом коло черешень. Сухобрус був спокiйний за свiй священний крам i не приймав образiв на нiч.