Iван Нечуй-Левицький - Хмари

- Добре, привезу, доконечне привезу! Я таки й думав ва вас, щоб надiлить вас найновiшими книжками. Треба розкидать по хуторах книжки, бо книжки дуже добра рiч.

- Ой, як би я подякувала вам за те! Але ви незабаром поїдете до Києва? Я не встигну, може, й прочитать.

В Галиному голосi задзвенiв легесенький смуток. Молодi заїжджi паничi з городiв дуже розважали молодих хуторянок i часто були причиною слiз i кохання не для одної хуторянки пiсля свого виїзду.

- В мене є такi книжки, що я можу зоставить вам i на зиму, аж доки приїду з Києва вдруге.

Галинi груди легесенько пiднялись угору; вона ледве встигла задушить в собi зiтхання.

- От лiтом я нiколи не нуджусь, - додала Галя. - То коло хазяйства, то в садку, а найбiльше коло квiток в горiдчику, й нестямишся, як той час минає.

- В садочку, та ще й з пiснею, - промовив Радюк, лукаво подивившись на Галю. Галя запишалась й осмiхнулась; вона мала щось на думцi, бо вже вгадала, що Радюк її любить.

- А чого це ви нiчого не їсте? - раптом спитала їх, аж крикнула панiя Висока. - А ще й за стiл сiли. Покуштуйте лиш, який смачний борщ з курятиною, Павле Антоновичу! Чи, мабуть, вам не до борщу? Еге, так?

Павло Антонович i Галя набрали трохи борщу в тарiлки, одначе їли мало. Галя тiльки спробувала, та й ложку поклала.

- От i погано, коли вам їсти не хочеться, - знов промовила панiя Висока, не зводячи своїх маленьких сiрих швидких очей з молодої пари.

- Коли ж я недавно снiдала, - обiзвалась Галя.

- Та й я снiдала, одначе, богу прийому, їм, як бачите!

- Бо вам, Ликерiє Петрiвно, вже нiщо не заважав мать добрий апетит, а молодим людям часом буває зовсiм iнше в думцi, - промовив Масюк.

- Оце! Хiба ж я вже така стара. Що це ви, Iване Корнiйовичу! Хоч небiжчик капiтан i давненько вмер, одначе я ще зовсiм-таки не баба.

- О, ви б ще й замiж пiшли, якби хто добрий трапився, - сказав Масюк.

- Чи пiшла б, чи не пiшла б, це трудно вгадать.

- Але якби хто добре причепився, та ще щоб i кишенi були не порожнi, та й брови чорнi, й голова не сива, не така, як оце в мене… - промовив Масюк.

- А певно, за сиву голову не пiшла б i за такi незакрученi вуса, як вашi, не пiшла б, - промовила Ликерiя Петрiвна й зареготалась дрiбненько.

Масючцi, як женщинi поважнiй i богобоящiй, та рiч Високої зовсiм не сподобалась. Вона все сидiла мовчки й боялася за недобрий вплив Ликерiї Петрiвни на свою Галю.

- Викушайте ж наливочки за здоров'я наших добрих сусiд i знайомих, - припрохувала хазяйка, наливаючи всiм по чарцi наливки, навiть своїй дочцi, котра осмiхнулась i одсунула од себе чарку.

- Нащо ви одсовуєте чарку? Тепер пiшла така поведенцiя, що й дами п'ють, - промовила Ликерiя Петрiвна. Вона любила випити, бо привчилась у походах випивать в веселiй компанiї офiцерiв. - Вип'ємо за здоров'я хазяїнiв! - голосно, на всю свiтлицю гукнула Ликерiя Петрiвна й цокнулась своєю чаркою об чарки всiх. Галя ледве вмочила губи, осмiхаючись. Ликерiя Петрiвна так i вихилила чарку за одним махом до дна, ще й лiкоть пiдняла вгору по-офiцерському.

За першою чаркою пiшла друга, а там i третя. Панiя Висока цокалась чаркою з усiма й хилила-таки добре чарку за чаркою, аж її лице стало червоне. Зморшки на лицi трохи поховались; вона стала наче молодша й почала голоснiше розмовлять та розказувати.

- Оце менi так i здається, що я на Басарабiї або над Дунаєм, мiж веселими товаришами мого капiтана. От було життя, так життя! Хоч я дотерпiла лиха в походах, але ж весело тодi жилося менi. Було коло мене офiцери, як тi бджоли коло меду! Так i припадають, так i липнуть, аж було мiй капiтан сердиться.

- От i признались в грiхах! - засмiявся Масюк.

- Трохи сердився небiжчик, сказати правду! Але ж яка була компанiя! Якi були там молодцi! Ой-ой-ой! Було збереться їх двадцять чоловiк, а я одна мiж ними верчуся та як та ластiвочка щебечу. А вони всi до мене: "Ликерiє Петрiвно! Ликерiє Петрiвно! ви душа нашого товариства; ви богиня! Без вас ми пропали б отут на степах! За здоров'я Ликерiї Петрiвни!" Та так i обстануть й обсядуть мене навкруги. Я туди верть, сюди верть!.. - Iз тим словом Ликерiя Петрiвна вкинула в рот чарку наливки й разом ковтнула.

Хазяйка насупилась та все скоса поглядала на Ликерiю Петрiвну, а Масюк смiявся та потроху пiдбивав її, та все наливав наливки в її чарку.

- Ой, годi вже, Iване Корнiйовичу! Що годi, то годi, бо душа мiру знає. Я й забула, що я вже не на Басарабiї i що вже полинули десь за синiй Дунай тi давнi веселi лiта! Ой, дякую вам, Iване Корнiйовичу! їй-богу, будеї

- Та випийте-бо, будьте ласкавi! - просили всi.

- Хiба за здоров'я оцiєї молодої пари, - промовила панiя Висока, показуючи на Радюка й Галю, i випила ще чарочку, але помаленьку, обсмоктуючи швидкi губи.