Iван Нечуй-Левицький - Хмари

Другого дня прочани одговiлись в великiй Михайлiвськiй церквi на службi божiй у святої Варвари i, вернувшись в гостиницю, пили чай з проскурками, котрi вони подавали на часточку. Напившись чаю, вони розташувались за столом зовсiм по-домашньому й почали їсти снiданок. Масючка, й Галя, i панiя Висока були убранi в чорне убрання, в чорнi чiпки з чорними стрiчками. Тiльки в Галi червонiла на шиї макова стрiчечка та неначе горiли двi червонi кокарди з стрiчечок, пришпиленi на горсетi одна пiд одною.

- От, хвалить бога, ми й одговiлись. А народу, а тих прочан яка була силенна сила ще й на пiзнiй службi! Який натовп в церквi! Крий боже! - говорила Олександра Остапiвна Масючка.

- Ви б вже поскидали отi чорнi убрання, бо вже ж одговiлись. А то як прийде хто до нас, то подумає, що потрапив не в Михайлiвський, а в Флоровський панянський монастир до черничок: ви, мамо, неначе флоровська iгуменя, а ти, Галю, неначе iгуменина келейниця, а ви, Ликерiє Петрiвно, схожi на рясофорну хористку, - жартував i собi Радюк.

- Авжеж пак! На яку там рясофорну! Мабуть, бiльше скинулась на ту, що тягає на дзвiницi хвалу божу за хвiст, - сказала якось смиренно Ликерiя Петрiвна.

- От з вас iстинно була б щира та богобояща черниця! - говорив з жартом Масюк.

- Ой, не грiшiть! Ой, не вводьте мене в грiх та в спокусу хоч до вечора, хоч до першої зiрки! Бо я ж тiльки що одговiлась. Нехай я буду присвячена хоч до вечора, - сказала Ликерiя Петрiвна.

- А пiсля першої зiрки вже й нiчого? Можна грiшить? - спитав Радюк.

- Пiсля першої зiрки менi байдуже! За всi голови!

- Ну, ми нагрiшимо трохи швидше, ще до обiду, - жартував Масюк.

- Бог його святий знає! За людей, бачте, трудно ручитись, а за людський лихий язик i потiм. Коли б мене хоч до вечора бог сподобив буть без грiха. Але за вами не втерпиш: якось-таки нагрiшиш, як не дiлом, то словом, - бiдкалась Ликерiя Петрiвна з острахом за свою праведнiсть.

- А чи багато ти, Павле, назнав квартир? - спиталась Галя.

- Ой, багатенько-таки. Оце, попоївши, ходiм зараз. Буду потiм вам показувать їх, а ти вибиратимеш, яка тобi буде уподобна, - сказав Радюк.

- Пiду й я з вами! Подивлюсь, якi кiмнати в цих київських палацах, якi там горницi всерединi, якi люди, - сказала Ликерiя Петрiвна.

- А ви ж недавнечко бiдкались, що в вас ноги аж судомить од ходнi по горах та бескеттi, - сказав Масюк.

- Ат! нехай болять! Один тому час. Господи, як менi оце заманулось заглянуть в тi палаци, глянути, яка там обстава, якi стiльцi й канапи, i чим вони пооббиванi, i якi по стiнах шпалери! їй-богу, побiжу з вами колядувать по тих палацах.

- Або старцiв водить но Києву, бо їх тут добра метка. Але ж берiть з собою записну книжечку в кишеню та все дочиста записуйте, а то позабуваєте та розгубите по, вулицях i додому не донесете, - жартував Масюк.

- Не погублю! Не бiйтесь! Все в головi додому принесу! В мене голова, як копа пшеницi.

- Або як добрий винницький казан! Є куди убгать! - смiявсь Масюк.

- Ой, не спокушайте, бо нагрiшу ще й до обiду! - крикнула Ликерiя Петрiвна.

- Йдiть та й нам порозказуєте за все! - говорила Масючка, лягаючи на лiжко. - А я оце ляжу та полежу, А як знайдете собi кубельце, то й я пiду та подивлюсь на його, - говорила стара мати, налагоджуючись прилягти на лiжку.

I вони втрьох пiшли оглядать порожнi квартири. Масюк та Масючка полягали на лiжках, щоб трохи одпочить, довго балакали, потiм почали дрiмати та позiхать i трохи не поснули. Але пригадали, що пiсля причастя грiх спати до вечора, знов повставали, знов балакали, а молодi та панiя Висока не вертались. Вже i з пiвдня звернуло, вже їм i їсти схотiлось, а тих все не було. Аж в найпiзнiшi обiди вони вернулись засапанi, потомленi; аж тлiннi й голоднi.

- А що? Найняли собi яке житло? - спитала Масючка.

- Та найняли, бодай тим житлам добра не було! - крикнула панiя Висока i нiби впала на стiлець. - Бачте, аж засапалась. А що вже грiхiв набралась, то нехай мене бог i сохранить, i заступить! Набралась, неначе вiвця реп'яхiв в городi!

- Де ж ви вбрели там в тi лопухи чи реп'яхи? - спитав Масюк.

- Ще б пак не вбрести, коли тут у Києвi в тих житлах реп'яхiв по самий пояс! по самiсiньку шию! Таки так, куди не ступи, то й реп'яхи! - говорила Ликерiя Петрiвна.

- Ну, не все ж таки ви ступали в колючки! I багато цiкавого, бачили, i усяку мебiль, i дзеркала, i шпалери, i сукнi, - смiялась Галя.

- Ой, бачила! це правда. Надивилась на все. Бачила такого багато, що буде що розказувать в селi цiлий рiк, - говорила Ликерiя Петрiвна.

- Яка ж там в тих покоях мебiль? Яка теперечки мода на мебiль, на покриття мебiлi? - спиталась Масючка.