Iван Нечуй-Левицький - Хмари

- Ну, та й добрi пироги печуть там у вас на селах, Ликергє Петрiвно! - вихопивсь Дунiн-Левченко, вкладаючи в копи вже третього пирога. - Iстинно сiльськi! Смачнi, аж запашнi, й тривнi. Певно, в вас дуже здатна та зручна куховарка.

- Та куховарка, що отут сидить з вами та чай п'є. Та то я пекла власними руками! - аж крикнула панiя Висока якось трохи чванливо.

- Честь вам i велике спасибi! - сказав гiсть. - В нас так менi вже обридли тi кухарськi солодкi та легесенькi, нiби повiтрянi пирiжки та кухарська одноманiтна страва! Було прибiжимо з братом з гiмназiї, голоднi, як вовки, з дитячим апетитом. Так би нам хотiлось тернуть борщу або чогось тривного! А мама все нам дає супчик та супчик та бульйончик, щоб ми пак росли делiкатнi та тоненькi.

- От я й рада, що наша Масюкiвна стала вам в догодi, - аж кричала од радощiв Ликерiя Петрiвна, - от я вам зараз ще принесу тарiлку! Ой, вiкна треба помить! - крикнула вона й схопилась з стiльця.

"Якi вiкна? Що це вона плете? - подумав гiсть. - Чи не божевiльна вона?"

- Ой, вiкна ж, моє ти лишенько! Чи ви бачите? Он, гляньте! Я й досi не придивилась, хапаючись. Це ж ще з самої зими, з осенi в цих ледарiв вiкна не помитi! I мухи, й павуки, i голуби! Ще й неначе собаки махали та крутили хвостами, повмочуваними в грязь, та хвиськали в шибки! А дверi тутечки? Ой ненько моя! Ото паскудство!

- Чи вiкна та дверi, чи пироги переднiше? - говорив, регочучись, Радюк.

- Авжеж пироги, а потiм вже вiкна! Ось я зараз! - репетувала Ликерiя Петрiвна.

- Не треба, спасибi! - крикнув гiсть, схопився з мiсця i вхопив своєю бiлою делiкатною рукою за її червону шорстку руку, привiв i посадовив силомiць на стiльцi. - Не клопочiться й не турбуйтесь! їй-богу, я вже наївсь по самiсiньку шию; аж сить поклав на собi.

- Як наїлись, то я й рада од щирого серця, а як нi, то я винесу вам ще повнiсiнький кошик, - говорила Ликерiя Петрiвна.

- Не бiгайте й не виносьте! Менi вже час додому, хоч менi й дуже приємно ще посидiть та побалакати. Напиши ж менi, будь ласка, за адрес свого нового житла! Дай знати поштою, де воно буде, то я й прибiжу до тебе. Не забувай, що незабаром день моїх iменин. Зберуться, зiйдуться мої товаришi та земляки. Посидимо, побалакаємо щиро й по душi. А ти знаєш, що без тебе в нас буде велика дiрка за столом, як кажуть селюки.

Гiсть розпрощався з дуже делiкатними поклонами, шаркнув дрiбненькими нiжками перед Ликерiєю Петрiвною, неначе перед молоденькою панною, подав руку, потрусив її за руку й подякував за пирiжки. Ликерiя Петрiвна аж почервонiла, од несподiванки навiщось дригнула назад маленькою нiжкою, ще й трошки присiла, неначе маленька школярка: вона, очевидячки, не знала, на яку й ступить, чи на праву, чи на лiву.

- Ну та й делiкатний! Ну та й тендiтний цей ваш товариш! - репетувала Ликерiя Петрiвна.

- Дуже вже переделiкатнений! - обiзвавсь Масюк.

- А якi в його маленькi та м'якенькi ручки! Достоту, неначе в панни. А якi дрiбненькi та тоненькi нiжки! - репетувала Ликерiя Петрiвна.

- А ви й до нiжок придивились? Ну та й цiкаве ж та кмiтливе в вас очко! Вас треба стерегтись, та ще й дуже, - смiявсь Масюк.

- Коли воно якось само кидається в вiчi! I ладна б не дивиться, та воно само чогось на тебе дивиться, неначе воно з очима, - смiялась Ликерiя Петрiвна.

- Та то його й брата переделiкатнила й перетончила мама, - сказав Радюк. - Я її добре знаю, бо як я був ще хлопцем, в гiмназiї, то часто заходив у гостi до його батька й до цих моїх товаришiв. Його батько й тодi жив на Липках в своєму власному домi. Мати його дуже делiкатна панiя.

- Мабуть, така, як була небiжка ваша мати, бо на неї в iнститутi й справдi нiколи, мабуть, i вiтер не вiяв, i сонце не грiло, - сказала Висока.

- Нехай над нею земля пером! - обiзвалась стара Масючка й перехрестилась.

- А оцей бiлявий красунь, - говорив далi Радюк, - та його брат, як були в нижчих класах гiмназiї, нiколи не ходили пiшки в гiмназiю, їх возили в фаетонi з лiврейним лакеєм. Було його батько аж сердиться та каже: "Якось нiяково менi посилать в гiмназiю їх пiшки, коли польськi пани посилають своїх синiв в гiмназiю в парних фаетонах, а багатшi та знатнiшi - i в каретах. Будуть з нас смiяться, як з простих людей". Бо тодi в гiмназiю не приймали мiщанських дiтей, а тiльки дворянських. Та вже пiсля того згодом, як була знесена панщина i пустили в гiмназiю усяких мiщанських та мiських дiтей усякої верстви, тодi вищезли коло гiмназiї тi карети й фаетони i лакеї в лiвреях давнiших польських панiв.

- Певно, скрутнiше трохи стало, то й шик увiрвавсь, -сказав Масюк.

- Вже як пiдбiльшали отi обидва Дунiн-Левченковi! хлопчики, то вони й самi побачили, що це якась дурiсть, зовсiм нi до чого не придатна, й почали ходить пiшки в гiмназiю.