Iван Нечуй-Левицький - Хмари

- А в сiльському хлiборобському господарствi цi дрiб'язковi речi, цей клопiт - неминучi. Хазяйським оком воли ситi, - говорив Дунiн-Левченко, - та й падкуй коло цього! Та й пiклуйсь усею тiєю дрiбнотою щодня, щогодини.

- Як вовтузиться мiй тесть Масюк, - сказав Радюк.

- Авжеж так! I я до цього нездатний. I мене бiльше цiкавить здорова бiблiотека мого тата й дiда вольтерiянця. I з мого батька вийшов тiльки сякий-такий хазяїн; але вiн все скуповує книжки в свою бiблiотеку, виписує французькi та нiмецькi часописi та журнали, та перегортає, та перечитує їх. А коло хазяйства не дуже-то падкуе. Скрiзь недогляд. Економи, та усякi доглядачi, та пригоничi не дуже-то доглядають i крадуть, скiльки влiзе.

- Ото й з мене, мабуть, вийшов би такий достоту хазяїн, принаймнi пiд старiсть, - сказав Радюк.

- Отак само й з мене! - обiзвавсь Дунiн-Левченко. - Я радий, що оце з шiстдесятих рокiв в нас розпочалась сяка-така просвiтня ворушня в суспiльствi. Оце для мене цiкавiше, нiж усяке сiльське господарство та хлiборобство. Не хочеться менi закопувать себе на селi в глушинi.

- Але ми оце маримо та перекидаємось мрiями, неначе онуками, а вже час пiзнiй. Нашi, певно, швидко вернуться з лаври, а в мене в кишенi усi ключi од номерiв, - сказав Радюк.

I вiн похапцем пiдвiвсь i почимчикував просто по алеї. Його товариш, не звикший до швидкої ходи й трохи непроворний та длявий, ледве поспiшав за ним, дрiботячи своїми тоненькими та маленькими, як у панни, нiжками.

- Зайди до нас, коли маєш час! Познайомишся з моєю Галею, а що всього цiкавiше, побачиш нашу приятельку й сусiду, панiю Високу. Це таке диво, яке можна й за грошi показувать. Подумай тiльки собi, що вона приїхала на прощу з периною й своїм вiником, а свою упряж та мiшок а оброком позабирала в свiй номер i поховала пiд лiжко.

- Невже! - зареготавсь Дунiн-Левчепко на всю гору, так що аж спинивсь.

- Їй-богу, правду кажу! Оця надто практична людина не загине на селi! Кажуть, вона назгрiбала незлiченну силу грошей то з хлiба, то з сього, то з того: то з курей та качок, то з повiсом конопель, i держить їх в скринi чи в боднi в сувоях полотна, чи що, - сказав Радюк. - Ти зачепи зумисне її виразку й розтриюдь та роз'ятри трошки її; заговори нiби ненароком про Дарвiна або Спенсера. Але вона предобра й дуже статковита, статкує коло всього i в хатi, i на полi.

I Дунiн-Левченко зайшов з Радюком на подвiр'я. Радюк добре зробив, що похопився вернутись додому. В браму зараз-таки притюпали Масюковi конi, а за ними сунулась старомодна колiсниця Ликерiї Петрiвни, але вже без драниць i без перини, обсмикана й очепурена.

Радюк порекомендував усiм свого товариша. Старий Масюк запросив його до себе на чай. Усi полiзли вгору по крутих заялозених сходах. Послушник зараз подав самовар.

Галя заходилась засипать чай та налагоджувать на стiл, скоса оглядаючи молодого гостя. Ликерiя Петрiвна побiгла в свiй номер, щоб причесатись та причепуриться. Але дзеркало показало їй не то мавпу, не то мартопляса, а бiльш якогось пелехатого велетенського павука в чепчику з людськими очима. Вона не потрапила й, причепурить своєї голови й чепурилась навпомацки та полапки. Набравши на тарiлку пирiжкiв та хрустiв ради гостя, вона незабаром вступила до Масюкiв.

- А ви таки з хлiбом-сiллю в гостi! - крикнув Радюк.

- Атож! я людина подiлшлива, я по-сiльському, по-старосвiтському! I в Києвi я не ладна цураться своїх сiльських звичок. Та й ви, паничу, певно, з наших сторiн, коли знаєтесь з нашим сусiдом, - сказала Ликерiя Петрiвна, обертаючись до гостя, котрий одразу припав їй до вподоби.

- Нi! я з Чернiгiвщини. Але ми з Павлом Антоновичем сливинь товаришi ще ззамолоду, коли й не змалку, - обiзвавсь Дунiн-Левченко до неї по-українськiй.

- Ото люблю, що ви говорите простою сiльською мовою! Бо в мене якось язик у ротi швидше повертається, коли говорю по-своєму, по-українському: якось нема менi спину та зачiпки, - сказала вона, вирячивши темнi очки на бiляве гостеве обличчя.

- Ой, наливай, дочко, хутчiй отого зiлля, бо я аж перепався, аж став тлiнний од довгої служби! - сказав Масюк, спускаючись своєю завальною постаттю на хруський старий стiлець.

- Зараз, тату, зараз! От почекайте, нехай трохи чайник постоїть на конфорцi! - сказала Галя.

Усi дами були в чорному убраннi, як личило спасенницям, i були схожi на черничок. Галя так само була убрана в чорне убрання, i її матовий бiлий вид та рожевi щоки визначались ще виразнiше, ще яснiше. Серед дам, схожих на черниць, i сидячи поплiч з здоровим, загорiлим Масюком, Дунiн-Левченко дуже якось видававсь мiж усiма й своїм ясно-сiрим делiкатним убранням, i бiлявою вродою, i бiлим делiкатним обличчям. Для всiх вiн здававсь випещеним делiкатним паненям, на котрого нiколи й вiтер не вiяв, i сонце не грiло.