Iван Нечуй-Левицький - Хмари

- От якби цю ковбасу та присмажить ще на сковородi на салi! - сказав Радюк.

- Еге! Якби я оце дала її отим слимакам присмажить, то вони донесли б до печi тiльки хiба половину, а з печi подали на стiл самi вишкварки, та й то не всi. Полетiла б наша ковбаса аж пiд небеса, а не в нашi роти, - говорила панiя Висока.

Стiл аж захряс од усяких наїдкiв. Усi посiдали навкруги стола за вечерею, неначе в себе вдома. Масюк випив чарну перцiвки, скрививсь, аж вуса в його нiби скривились на круглому здоровому виду, а потiм не то гикнув, не то крякнув i, наливши чарку, подав зятевiй

Радюк випив пiвчарки й не подужав бiльше: перцюка була вже геть-то пекуча.

- Та й годi? - крикнув батько.

- Та й годi! цур їй, пек їй! Попечу собi шлунки. Я не люблю такої дуже пекучої, та й загалом не люблю вживать горiлки, - сказав Радюк. - Вино ще сяк-так, а горiлка менi не до смаку.

- А я до цього торгу й пiшки! Ото добре зробили, Iване Корнiйовичу, що викрали в себе з дому оце гiрке зiлля! - сказала Ликерiя Петрiвна. - Попарю та погрiю себе трохи пiсля дороги.

I вона випила чарку перцiвки до дна i не скривилась. Усi кинулись на холодну ковбасу, i вона щезла в одну мить; потiм почали наминать качку.

- Ну, та й добрi спасенницi з вас, як бачу! - жартував батько. - В одну мить запагубили ковбасу, ще й качку. Нехай господь прийме це за спасiння ваше.

- Та вже чи спасенницi, чи грiшницi, а нехай вже господь простить менi на цей раз, бо я виголодалась в степах, як вовк, що три днi ходив на влови дурнички, - обiзвалась Ликерiя Петрiвна.

Усi їли завзято пiсля вандрiвки.

Одна Масючка трошки закусила та й задумалась, дивлячись на дiтей та милуючись ними.

Тiльки тепер, трохи одпочивши од дороги та напившись чаю, вона примiтила, що Галя вже не вдома, що тепер вона в чужiй господi, в чужiй хатi, десь далеко од рiдної оселi, од своєї господи; що Галя вже навiки вилинула з рiдного гнiздечка, вже вилинула й нiколи не вернеться до матерi, нiколи, до самої смертi.

Мати задумалась i засмутилась. I не йшла їй на думку їжа, нi напитки, нi навiть веселi слова та весела жвава розмова. Вона неначе перестала чути й жарти, й смiшки, не чула нiчого, за що розмовляли за столом, неначе вона опинилась сама десь в самотинi, неначе усi кудись повиходили з хати, десь подiвались i покинули її саму з її сумними думками та скорботою на серцi.

- Чом це ви, мамо, нiчого не їсте? Дивiться, як ми трiскаємо! Ще поїмо все, а ви зостанетесь голоднi, - сказала Галя з дитячим спочуванням до матерi.

- Їж, серце, їж, а за мене не клопочись. Я вже теперечки пiклуватимусь собою сама, бо тебе вже не буде в нашiй хатi, - одповiла Олександра Остапiвна й легенько зiтхнула.

- Ой, їж, стара, бо незабаром i качка полине з стола в небеса, куди вже полетiла ковбаса, - жартував Масюк.

- Не бiйсь, не ляжу спати голодна, - обiзвалась Масючка i взяла при тих словах качину кульшу в руки.

Але їжа зовсiм не йшла їй на думку. Вона поклала скибку паляницi на стiл, покинула й качину кульшу й знов задумалась, втупивши смутнi очi в веселий вид своєї єдиницi. I знов їй здалось, неначе усi десь зникли з очей, повиходили з хати.

- Чи це ви, Олександре Остапiвно, вже й зажурились? - крикнула Ликерiя Петрiвна. - Та так заранi! Переднiше хоч одговiйтесь, а тодi вже журитиметесь, скiльки схочете, бо журиться та вдаватись в тугу - це один з семи смертельних грiхiв.

- А ви й досi не забулись, скiльки тих смертельних грiхiв? - спитав Радюк.

- Авжеж, не забулась! Ще б пак забулась! Я не з роду забудькiв. Як вивчила напам'ять в граматцi усi грiхи, то й досi пам'ятаю од слова до слова, - сказала панiя Висока.

- А я зроду забудливий i через це їх геть дочиста усi позабував, - сказав Радюк.

- Бо то ви. То-то й ба? В вас, в молодих, теперечки й граматка, i всi смертельнi грiхи повиходили з моди, - говорила Ликерiя Петрiвна на здогад бурякiв, коли було треба моркви, - в вас все не по-давньому, а по-новому. Це якась погана поведенцiя пiшла в вас.

- Та це ти, стара, вже, певно, почала спасатись. Еге. так? Згадала, мабуть, за столом, що приїхала в Київ не ковбаси їсти та перцiвку пити, а на прощу, щоб спасать.душу. Може, ще тутечки й десь пристанеш до монастиря та й додому не вернешся? - жартував Масюк.

Але тi усi жарти одскакували од материного серця, як горох од стiни.

Вона нiчого не їла й сидiла мовчки за столом.

Попоївши всмак, Галя й Ликерiя Петрiвна кинулись прибирать з стола. Вiник панiї Високої й справдi став у пригодi.

Проворна Ликерiя Петрiвна побiгла в свiй номер, принесла вiник i зараз замела крихти пiд столом.

- Тепер, любий зятю, навiдаймось лишень до коней та оглядьмо, чи заклали за драбини сiно. Видаймо коням обрiк та нагодуймо наймитiв, - сказав Масюк.