Iван Нечуй-Левицький - Хмари

Ще вдома усi постановили говiти в Михайлiвському монастирi в святої Варвари й перебуть якийсь час в Михайлiвськiй гостиницi, поблизу од церкви, доки Радюк знайде собi квартиру. Служники "слимаки" в чорних каптанах, в чорних гострих шапочках повибiгали на ганок, щоб позносить з повозок усяку вантагу, i стояли, несамохiть повитрiщавши з дива свої каламутнi риб'ячi баньки на такi здоровецькi хури. I гарненька наточанка Радюкова, i стара, обплетена лозою, повозка панiї Високої, й самi подорожнi - все припало пилом сливе на палець. Подорожнi високо стримiли на високих хурах, неначе сидiли на возах з снопами. Слимаки дивувались, як вони держались вгорi на хурах i не поскочувались додолу в дорозi та не розгубились по битих степових шляхах.

Щоб було догiднiше сидiть на возi та щоб часом не скотиться додолу в дрiмотi, панiя Висока пообтикала свою повозку драницями навкруги себе. Коло тих драниць високо вгорi ззаду виглядали з-пiд килима три подушки, вистромивши гострi узирi на свiт божий.

З-пiд подушок повисовувалось сiно, насунулось на подушки, почiплялось по драницях, повистромлювалось крiзь лозини обплетеного задка. В драницях, в подушках та в сiнi Ликерiя Петрiвна вгнiздилась, неначе квочка в кудлатiй обичайцi.

Степовi конi, звикшi до запашного степового сiна, часом в Києвi вередували й не їли лучаного київського сiна, що тхнуло осокою та мулом. Прочани поприв'язували вiрьовками в'язки сiна на задках повозок i понабивали ним повозки в задках i передках. Усi повозки були високо вимощенi й напханi в задках домашнiм сiном.

З однiєї хури неначе спустився з гори старий жвавий Масюк, плигнув на землю, простяг руки вгору, достав вгорi свою жiнку й спустив її по згористiй хурi додолу. Вона неначе на саночках спустилась згори додолу. Потiм вiн побiг до воза панiї Високої й знов здiйняв руки вгору, неначе до неба. Панiя Висока впала йому на руки й легенько скочила на землю, аж пiдскочила, мов резинова j онука.

Позлазивши, усi мерщiй рушили в гостиницю й зайняли три номерi пiдряд, потiм зараз вийшли надвiр i звелiли розвантажувать вози. Погоничi позганяли зверху порох. Курява пiднялась над возами, неначе серед cтепy на шляху. Поскидали з возiв хвартухи та накриття й почали вивертать з хур усяку вантагу. На возах незабаром скоїлось таке, як на чардаках на пароходах, коли вони причалять до пристанi й служники почнуть спорожнять їх позапорожнюванi здоровецькi шлунки, викидаючи на чар-дак усякi закупки, мiшки, клунки, кошики та жидiвськi бебехи. Погоничi й служники накинулись на хури, неначе татари на завойоване мiсто: стягали усякi мiшки, клунки, кошики, торби й торбинки, килими, укривала й подушки. Позад возiв на пiдтоках одв'язували мiшки з оброком для коней та усякi чемодани, поприкручуванi налигачами та ременяками з сирицi. Радюк набрав усякого добра в придане, а Масюк та Ликерiя Петрiвна кожний раз виїжджали з дому в Київ на прощу, неначе перебирались на нову кваргиру або на нове житло, тiльки без мебелi та дiжок.

Незабаром коло трьох повозок земля вкрилась усякими пакунками, неначе крамом на ярмарку, вивезеним на продаж.

- Ой, як же багацько понабирали усякого добра! - прохопивсь один слимак. - Чи ти ба!

- Понабирали, бо треба, моє серденько! В вас, в святому Києвi, i льоду серед зими не достанеш, господи прости та одпусти! Запас, бач, бiди не чинить, - говорила Ликерiя Петрiвна, стягаючи подушки з воза й кидаючи їх на руки погоничевi. - Як же пак не брати подушок, коли в вас в кiмнатах стоять тiльки голiсiнькi лiжка!

- Це правда! в нас подушок нема, i простирадел та укривал не "полагается". Навiть за грошi не достанете, бо їх не держимо. Подорожнi самi возять свої подушки та усякi укривала, - сказав слимак.

- А як хто часом приїде без подушок? - спитала панiя Висока. - Всi так i сплять, поклавши кулаки пiд голови?

- Так i сплять на кулаках або кладуть в голови хто штани, хто спiдницi, а хто чоботи або калошi наспiд, щоб було вище в голови, - обiзвався слимак.

- Спасибi вашому батьковi! Я не зугарна спать на чоботях та калошах. Спiть так ви самi, за монастирську покуту, а я iнакше спокутую свої грiхи, - сказала панiя Висока, витягаючи з задка перину.

- Невже, Ликерiє Петрiвно, ви оце й перину приперли до Києва? - сказав Масюк.

- Атож! Ви не часто буваєте в Києвi, то, мабуть, i позабували, яка тут в гостиницях догода. А я частенько-таки говiю, то й стала досвiдна. Було часом забудусь i а не вiзьму з собою перинки, то тi каторжнi повстянi матраци, неначе набитi жорствою або камiнцями, так надушать менi боки, що ребра болять три днi ще пiсля того, як вернусь додому. Я хотiла ще взять i здорову перину, та в вiз не влiзла. Так я оце вхопила та вкинула в вiз маленьку: все якось буде догiднiше, не так мулятиме в клуби.