Джеймс Джойс - Улісc

Він зайшов у кабінет і зачинив за собою двері.

— Ходімо, Стівене, — сказав професор. — Чудове те, що ми чули, правда? По суті, пророче видіння. Fuit Ilium [103] Проминув Іліон! ( лат . Верґілій, Енеїда. II, 325). . Грабунок вітряної Трої {294} 294 (135) Вітряна Троя — вираз із поеми А. Теннісона «Улісс» (1842). . Царства світу. Володарі Середземного моря тепер стали феллахами.

Перший хлопець-газетяр збіг повз них сходами і вискочив на вулицю, репетуючи:

— Перегони, спеціальний випуск!

Дублін. Мені ще треба багато, багато чого навчитися.

Вони повернули ліворуч, пішли по Еббі-стрит.

— Я теж бачив видіння, — озвався Стівен.

— Ага, — сказав професор, широко ступаючи, щоб піти з ним у ногу. — Кроуфорд знає, куди ми.

Повз них промчав іще один хлопець, репетуючи на бігу:

— Перегони, спеціальний випуск!

Дублінці.

— Дві дублінські весталки {296} 296 (136) Дві дублінські весталки — героїні Стівенової притчі, реальні дублінки. , — почав свою оповідь Стівен, — похилого віку й богомільні, прожили п’ятдесят і п’ятдесят три роки на Фамболлі-лейн.

— А де це воно? — поцікавився професор.

— У районі Блекпіттса.

Мокра ніч і голодний дух пекарняного тіста. Під стіною. Сальне обличчя блищить із-під її фланелевої хустки. Серця калатають несамовито. Акаша-хроніка. Швидше, любчику!

Ануж бо. Спробуй. Нехай буде життя.

— Їм закортіло побачити Дублін із вершечка Нельсонової колони. Наскладали вони три шилінги десять пенсів у червону бляшану скарбничку, подобу поштової скриньки. Тож вони витрусили звідти трипенсовики й один шестипенсовик, а монетки-пенсовики вишкрябали за допомогою ножа. Два шилінги три пенси сріблом, один шилінг сім пенсів міддю. Надягнули капелюшки та святкові сукні й взяли парасолі на випадок дощу.

— Мудрі діви, — зауважив професор МакГ’ю.

— За шилінг і чотири пенси вони купили свинячого холодцю й чотири скибки грінок у міс Кейт Коллінз, яка тримає їдальні в північному Дубліні, на Мальборо-стрит… Потім вони купили двадцять чотири стиглі сливи у дівчиська, що торгує під Нельсоновою колоною, щоб потамувати спрагу після холодцю. Потім заплатили дві трипенсові монети джентльменові біля турнікету і почали повільно тюпати вгору гвинтовими сходами, охаючи, спонукуючи одна одну, жахаючись у темряві, відсапуючись, перепитуючи одна одну, чи в тебе холодець, славлячи Господа і Пречисту Діву, наміряючись повернутися униз і визираючи у вентиляційні отвори. Ну, дяка Богові! Ми не могли уявити навіть, що це так високо.

Звати їх Енн Кірнс і Флоренс МакКейб. У Енн Кірнс простріл, і вона лікується, натираючи поперек водою з Лурду, бере її в одної жінки, що дістала пляшечку від ченця-пасіоніста {297} 297 (137) Пасіоністи — члени проповідницького ордену Св. Хреста і Страстей Господніх. . А у Флоренс МакКейб щосуботи на вечерю свинячі ратиці, тушковані з капустою, і пляшка подвійного пива.

— Антитеза, — зауважив професор, кивнувши двічі. — Діви-весталки. Бачу їх, наче перед собою. Що ж це наш приятель так забарився?

Він озирнувся.

Хлопці-газетярі притьмом вискакували на вулицю і розбігалися на всі боки, репетуючи, розмахуючи білими аркушами газет. Зразу за ними на порозі з’явився Майлс Кроуфорд, розмовляючи з Дж. Дж. О’Моллоєм, його капелюх над обличчям цегляного кольору здавався німбом.

— Та йдіть уже, — гукнув професор і помахав рукою.

І знову рушив поряд із Стівеном.

— Так, — сказав він. — Я їх бачу.

Містер Блум, задиханий, закручений виром несамовитих хлопців-газетярів під редакціями « Айриш католик » і « Дублін пенні джорнел », заволав:

— Містере Кроуфорде! Хвилинку!

— « Телеграф »! Перегони, спеціальний випуск!

— Ну що там таке? — озвався Майлс Кроуфорд, сповільнюючи ходу. Хлопець крикнув в обличчя містерові Блуму:

— Жахлива трагедія в Ратмайнсі! Дитину придавили ковальські міхи!

— Я щодо цієї реклами, — почав пояснювати містер Блум, проштовхуючись крізь тисняву хлопців, відсапуючись і витягаючи з кишені вирізку. — Я щойно переговорив із містером Кейзом. Він згоден продовжити рекламу на два місяці. А там буде видно. Але він хоче, щоб в одному з суботніх номерів, на рожевих сторінках, ви опублікували замітку, яка привернула б увагу і читачів « Телеграфа ». І він хоче таку, яка була в « Кілкенні піпл », якщо ще не пізно, я казав про це радникові Наннетті. Я можу взяти її в національній бібліотеці. Будинок ключів, розумієте? Його прізвище Кейз. То це буде гра слів. Він же, власне кажучи, пообіцяв, що продовжить замовлення. Та йому кортить іще й трохи порекламувати себе. Що я маю йому переказати, містере Кроуфорде?