Джеймс Джойс - Улісc

— Говоріть тільки за себе, — застеріг містер О’Медден Берк.

Дж. Дж. О’Моллой, посміхаючись блідою посмішкою, прийняв виклик.

— Любий мій Майлсе, — почав він, кинувши цигарку, — ви неправильно витлумачили мої слова. Поки-що мене ніхто не уповноважував захищати права третьої професії qua професії {277} 277 (130) Три вчені професії — богослів’я, право й медицина. , проте хочу сказати, що ваш коркський темперамент {278} 278 (130) Ваш коркський темперамент — натяк на коркське походження Кроуфорда й на жартівливу баладу «Жвава коркська нога». породжує у вас надмірну категоричність. Чом ми не беремо до уваги ані Генрі Граттана, ані Флада, ані Демосфена, ані Едмунда Берка {279} 279 (130) Генрі Граттан (1746—1820) і Генрі Флад (1732—1791) — ірл. політичні діячі, славетні оратори; Едмунд Берк (1729—1797) — англ. політик ірл. походження, письменник та уславлений оратор. ? Ми всі знаємо Ігнатія Галлагера і його шефа з Чейплізода, Гармсворта {280} 280 (130) Альфред К. Гармсворт , барон Норткліф (1865—1922) — англ. видавець ірл. походження. , який видавав копійчані газети, і його американського кузена, редактора жовтого журнальчика в стилі Бауері, не кажучи вже про « Новини від Педді Келлі {281} 281 (130) « Новини від Педді Келлі » — гумористичний тижневик у Дубліні (1832—34). », « Що бачив П’ю » і нашого невсипущого друга « Скіберинського орла ». То ж навіщо тягнути сюди такого майстра судового красномовства, як Вайтсайд? І досить дневі газети своєї.

— Граттан із Фладом дописували до цієї ж таки газети, — вигукнув редактор йому в обличчя. — Ірландські добровольці. Де ви є тепер? Заснована 1763 року. Доктор Лукас {282} 282 (130) Доктор Лукас , Чарльз (1713—1771) — ірл. лікар і журналіст-патріот. . А чи є у вас тепер такий дописувач, якого можна порівняти з Джоном Філпотом Карреном {283} 283 (130) Дж. Ф. Каррен (1750—1817) — ірл. адвокат, оратор-націоналіст. ? А дзуськи!

— Ну, чому ж, — відмовив Дж. Дж. О’Моллой. — От, наприклад, королівський адвокат Буш {284} 284 (130) Ч. К. Буш (1767—1843) — ірл. юрист, політик. .

— Буш? — перепитав редактор. — Що ж, згоден. Буш, я згоден. У нього в жилах це є. Кендал Буш, чи, тобто, я хотів сказати Сеймур Буш.

— Він уже давно мав би засідати у верховному суді, — озвався професор, — якби не… Та про це не будемо.

Дж. Дж. О’Моллой повернувся до Стівена і сказав тихо й водночас виразно: 1 2 3

— Гадаю, один із найдовершеніших риторичних періодів, які мені довелося чути, прозвучав із уст Сеймура Буша. Розглядалася справа про братовбивство, відома всім справа Чайлдса. Буш виступав як його захисник.

До речі, як він про це довідався? Він же помер уві сні. Чи тут інша історія, про звіра з двома спинами?

— То який він був? — запитав професор.

— Він говорив про принцип свідчення, — сказав Дж. Дж. О’Моллой, — про те, як його витлумачено у римському праві на відміну від давнішого Мойсеевого закону, lex talionis [102] Закон помсти (лат.). .

І принагідно згадав Мойсея Мікеланджелового у Ватикані {285} 285 (132) Статуя Мойсея роботи Мікеланджело знаходиться не в Ватикані, а в римській церкві Сан-П’єтро-ін-Вінколі. .

— Ага.

— Кілька вдало підібраних слів, — попередив Ленеган. — Тихо!

Пауза. Дж. Дж. О’Моллой видобув свій портсигар. Чекаємо марно. Якийсь пшик.

Оповісник замислено видобув сірники й закурив сиґару.

Згодом я часто думав, згадуючи минуле і ті дивні дні, чи, бува, не оця дріб’язкова дія, тривіальна сама по собі, це чиркання сірником визначило подальший напрям обох наших життєвих доріг.

Дж. Дж. О’Моллой знову заговорив, виразно вимовляючи кожне слово:

Він сказав про нього так: це кам’яна фігура, рогата і грізна, це музика, що застигла в мармурі, це вічний символ мудрости і ясновидіння, божественне в образі людини, гідне жити, якщо гідний жити витвір уяви або рук скульптора у мармурі, духовно перетвореного чи здатного духовно перетворювати.

Його зграбна рука хвилястими помахами позначала повтори і спад.

— Чудово! — відразу озвався Майлс Кроуфорд.

— Плід божественного натхнення, — сказав містер О’Медден Берн.

— Вам подобається? — запитав Стівена Дж. Дж. О’Моллой.