Джеймс Джойс - Улісc

Стівен, його душа в полоні краси мови і жесту, спромігся тільки почервоніти. Він узяв цигарку з портсигара, і Дж. Дж. О’Моллой простягнув портсигар Майлсу Кроуфорду. Ленеган, знову ж таки, дав їм прикурити і, скориставшися нагодою, висловився по-своєму:

— Красненькус дякуємс.

— Професор Мадженніс {286} 286 (132) Професор Вільям Мадженніс — один з університетських викладачів Джойса. говорив мені про вас, — сказав Стівену Дж. Дж. О’Моллой. — То щиро скажіть, яка ваша думка про цей гурт герметистів {287} 287 (132) Гурт герметистів … — ідеться про членів містико-теософського гуртка, що мав назву «Герметичне товариство». , поетів опалової мовчанки з їхнім містичним маестро А. Е.? Усе це розпочала відома дама Блаватська. Вона чудово вміла дурити людям голову. Даючи інтерв’ю якомусь янкі, А. Е. сказав, що ви завітали до нього мало не серед ночі, щоб запитати його думку про плани свідомости. Мадженніс вважає, що ви, певно, зробили це жартома, аби посміятися з А. Е. Він, Мадженніс, людина дуже високої моралі.

Говорив про мене. Що ж він сказав? Що ж він сказав? Що ж він сказав про мене? Ні, не спитаю.

— Ні, дякую, — сказав професор МакГ’ю, порухом руки відхиляючи запропонований портсигар. — Постривайте хвильку. Хочу сказати одну річ. Найкращий зразок красномовства, який мені довелося чути, була промова Джона Ф. Тейлора {288} 288 (132) Дж. Ф. Тейлор (бл. 1850—1902) — ірл. юрист і журналіст, блискучий оратор. Наведені уривки промови, яку він виголосив 24 жовтня 1901 р., взяті автором з газетного переказу й значно ним удосконалені. на засіданні історичного товариства нашого університету. Перший там виступив містер Фіцгіббон {289} 289 (132) Джеральд Фіцгіббон (1837—1909) — ірл. юрист, проангл. політик. , теперішній голова апеляційного суду, а обговорювали вони нове на ті часи питання, есей, який обстоював відродження ірландської мови.

Він обернувся до Майлса Кроуфорда і сказав:

— Ви ж знаєте Джералда Фіцгіббона. То можете уявити собі стиль його промови.

— Кажуть, він засідає разом із Тімом Гілі {290} 290 (132) Тімоті Гілі (1855—1931) — ірл. політик, один із тих соратників Парнелла, що стали його супротивниками в час скандалу з Кітті О’Шей; восьмирічний Джойс написав проти нього гнівного вірша «І ти, Гілі!» , — озвався Дж. Дж. О’Моллой, — в господарській комісії коледжу Триніті.

— Він засідає разом із дитинкою в сорочечці, — сказав Майлс Кроуфорд.

— Ну, далі. То й що?

— Це була промова, — продовжував професор, — зважте, досвідченого оратора, сповнена поштивої гордовитости, яка з досконалою дикцією виливала, не скажу чашу гніву, але зверхнє презирство до нового руху. Тоді це був новий рух. Ми були слабкі і, відтак, неспроможні.

На мить він зціпив свої тонкі довгі губи, та, прагнучи продовжити розповідь, підніс розчепірені пальці до окулярів і торкнув великим та підмізинним оправу, щоб трохи підправити фокус.

Потім він звернувся до Дж. Дж. О’Моллоя зумисно тоном побутової балачки:

— А Тейлор, скажу я вам, прийшов туди геть хворий, устав із ліжка. Що він приготував свою промову заздалегідь, я не вірю, бо в залі не було жодної стенографістки. Обличчя змарніле, аж темне, обросло кошлатою бородою. Шия пов’язана хусткою, і, як подивишся, скидався він на умирущого (хоча, насправді, про смерть і не йшлося).

Відразу, хоч і повільно, його погляд звернувся від Дж. Дж. О’Моллоя до Стівенового обличчя, а потім відразу ж ковзнув донизу, наче щось шукаючи. На схиленій шиї відкрився ненакрохмалений комірець білої сорочки, засмальцьований пасмами рідкого чуба. Все ще шукаючи, він провадив:

— Коли Фіцгіббон закінчив свою промову, Джон Ф. Тейлор підвівся, щоб висловити свою думку. І ось коротко те, що я пригадую з його відповіді.

Він твердо випростав голову. В його очах знову світилося прагнення відтворити минуле. Бездумні молюски плавали в товстих лінзах туди й сюди, шукаючи виходу.

Він розпочав:

— Пане голово, леді і джентльмени! З великим захопленням я слухав зауваги, з якими мій учений друг щойно звернувся до ірландської молоді. Мені здалося, що я перемістився в чужоземну країну, далеку від нашої, і в добу далеку від сучасної, що буцімто я в стародавньому Єгипті і що слухаю мову котрогось із первосвящеників тієї землі, звернену до юного Мойсея.

Його слухачі стояли непорушно, тримаючи цигарки і слухаючи, а дим цигарок здіймався вгору тонкими стеблами, які розквітали наче разом із тривалістю розповіді. Нехай закучерявлені дими {291} 291 (133) Нехай закучерявлені дими … — «Цимбелін», V, 5. . Почуємо шляхетні слова. Готуймося. Чи, може, й собі спробувати?