Джеймс Джойс - Улісc

— І здалося мені, що в голосі цього єгипетського первосвященика я чую пиху і погорду. Почув я слова його, і мені відкрилося значення їхнє.

Відкрилося мені, що добрим буває лиш те, що може стати поганим {292} 292 (133) Добрим буває лиш те, що може стати поганим — цитата з Блаж. Августина («Сповідь», VII, 12). , а не може стати поганим лиш те, що є абсолютно добрим, або ж те, що не є добрим узагалі. Ет, хай йому абищо! Це ж із святого Авґустина…

— Чому це ви, євреї, не бажаєте прийняти нашої культури, нашої віри і нашої мови? Ви ж бо пастухи, кочове плем’я, а ми могутній народ. У вас немає міст і немає багатства, а наші міста заповнені товпищами люду, і наші галери, триреми й квадриреми, завантажені силою товарів, прямують в усі кінці відомого нам світу. Ви щойно виникли з первісного стану, а у нас є література, священики, тисячолітня історія і свій державний лад.

Ніл.

Дитина, чоловік, монумент.

На березі Ніла служниці стали навколішки, папірусова скринька: муж, удатний до бою; кам’янорогий, кам’янобородий, серце з каменю.

— Ви молитеся своєму, нікому невідомому ідолу, а в наших храмах, величних і таємничих, мешкають Ізіда й Озіріс, Гор і Амон Ра. Вам судилося жити в рабстві, страху та покорі, нам же судилося володіти громами і морями. Ізраїль слабкий, і синів має обмаль, а Єгипет — це полчище воїв, і страшна його збройна сила. Нетягами й батраками називають вас, а чуючи наше ім’я, тремтить увесь світ.

Урвавши свою мову, він безгучно відригнув повітря з голодного шлунку. І підвищивши голос, сміливо провадив:

— Проте, леді й джентльмени, якби молодик Мойсей послухався цієї мови і погодився з цим поглядом на життя, якби він схилив свою голову, схилив свою волю і схилив свій дух перед цією зверхньою настановою, то ніколи б не вивів обраного народу з дому рабства, не пішов би вдень за стовпом хмарним. Ніколи не розмовляв би він із Предковічним поміж блискавиць на вершині Синаю і не зійшов би з неї з обличчям, осяяним світлом натхнення, несучи скрижалі закону з письменами, вирізьбленими мовою голодранців.

Він замовк і поглянув на них, тішачися їхнім мовчанням.

Дж. Дж. О’Моллой озвався з жалем у голосі:

— А проте він помер, так і не ввійшовши в землю обітовану.

— Раптове — в — ту — мить — хоч — і — від — тривалої — недуги — часто — заздалегідь — припущене — сконання, — вирік Ленеган. — А з минулого його чекало велике майбутнє {293} 293 (134) Позад нього лежало велике майбутнє — гомерівські уявлення часто розташовували майбутнє позаду. .

З вестибюля почувся тупіт босих ніг, які мчали вгору сходами.

— От що таке красномовство, — виголосив професор, і ніхто йому не спромігся заперечити.

Розвіяне вітром. Юрмища людей у Муллагмасті і в королівській Тарі. На цілі милі — суцільні вуха. Слова трибуна лунають, і враз вони розвіяні на чотири вітри. Народ прагнув сховатися в його голосі. Мертві звуки. Акаша — зібрання зображень геть усіх подій, що відбулися де-небудь і коли-небудь у цілім світі. Любіть його і хваліть, а мені вже годі.

У мене є гроші.

— Джентльмени, — озвався Стівен. — Наступним пунктом нашого порядку денного пропоную питання про те, щоб перенести збори в інше місце.

— Мені аж дух перехопило. Сподіваюся, це не просто пропозиція задля люб'язности, як то часто ведеться у французів? — запитав містер О’Медден Берк. — Здається мені, настав той час, коли, метафорично кажучи, кварта вельми доречна у вашій старовинній корчмі.

— Тож хай буде так, і вирішимо справу цю найрішучішим чином. Усі ми за, от і повна краса, — оголосив Ленеган. — Проти нема. Оголошую пропозицію прийнятою. В яку ж саме наливайку?.. Я голосую за Муні!

Він рушив перший, напучуючи:

— Ми категорично відмовляємося вживати міцні напої, хіба ні? Так, ми ні. Що ви! Ні в якому разі.

Містер О’Медден Берк, який рушив зразу за ним, замахнувся на знак солідарности парасолею і вигукнув:

— Макдуфе, починай!

— Який батько, такий син! — гучно озвався редактор, поплескавши по плечі Стівена. — Ходімо. Де в біса мої ключі?

Він попорпався у кишені й витяг зіжмакані аркуші.

— Ящур. Це я пам’ятаю. Все буде гаразд. Надрукуємо. Де ж вони? Буде гаразд.

Він знову запхнув аркуші в кишеню і зайшов у кабінет.

Дж. Дж. О’Моллой, перш ніж зайти слідом за ним, тихо сказав Стівену:

— Сподіваюся, ви доживете, доки їх надрукують. Майлсе, на хвилину.