Джеймс Джойс - Улісc

На розі поряд із пам’ятником біля будинку Батлера він подивився в перспективу Бечелорз-вок. Дедалова дочка й досі там, стоїть на порозі Діллонового аукціону. Мабуть, продає якісь старі меблі. Відразу впізнав її по очах, чисто такі, як у батька. Чекає його. Коли мати помирає, родина не держиться купи. А в нього п’ятнадцятеро дітей. Нова народжувалася чи не щороку. Цього вимагає їхнє віросповідання, бо інакше панотець не розгрішить бідолашну жінку і не допустить її до причастя. Плодіться й розмножуйтеся. Чи ви чули таке коли-небудь? Дітлашня об’їсть тебе дощенту. А у них самих немає сім’ї, нема кого годувати. І вони розкошують, споживаючи ситість землі. Їхні повні льохи і комори. Хай би спробували постувати по чорному, як на Йом Кіппур {307} 307 (143) Йом Кіппур — День Спокути, юдейське свято. . Хрестові пампушки у Страсну п’ятницю. За цілий день тільки обідають та ще легка перекуска, щоб, часом, не впав знеможений на олтар. Економка цих добродіїв спробуй-но що-небудь у неї вивідати. Та нізащо не вивідаєш. Так само як не витягнеш із нього навіть ламаного гроша. Живе собі, як сир у маслі купається. Гості не ходять. Все тільки для себе коханого. Стежить, як дзюрить сеча. Приходьте із своїм хлібом і маслом. Його велебність. Тримай язика за зубами.

Боже милий, бідолашна дівчинка геть у дранті. Та ще й худюща. Картопля з маргарином, маргарин із картоплею. Потім це дається взнаки. Пудинг треба з’їсти, щоб. Згубно впливає на організм.

Він ступив на міст О’Коннела, і в цей мент над парапетом пихнув клубок диму. Баржа броварні з портером на експорт. Ув Англію. Кажуть, від морського повітря він кисне. Цікаво було б через Генкока коли-небудь отримати перепустку й оглянути цю броварню. Окремий світ, сам по собі. Чани з портером, ото диво. А щури добираються і туди. Напиваються, роздимаються завбільшки з вівчарку і плавають на поверхні. Упилися портером як хлющ. Лигають, а потім ригають, як люди. Тільки уявити, щоб таке пити! У кожній бочці плавають щури, наче потопельники в ополонці. Якби ж то ми про це знали.

Подивившися вниз, він побачив, як, гучно лопочучи крилами, кружляють між хмурими стінами набережної чайки. На морі вітер. А що якби я стрибнув із мосту? Синок Рувима Дж., мабуть, наковтався по саме нікуди всякої гидоти. Передав один шилінг вісім пенсів. Сміха! Дотепно він уміє подати кожну свою історію. Та й розповідати їх справжній мастак.

Тепер кружляють над самою водою. Шукають поживи. Ану ловіть.

Він кинув їм зіжмакану паперову кульку. Ілія з швидкістю тридцять два фути на секунду вже йде. Аж ні. До неї їм байдуже, і вона, погойдуючись, попливла повз бики моста. Нема дурних. А коли, було таке, я викинув з облавку «Короля Еріна» шмат черствого пирога, вони враз роздзьобали його за п’ятдесят ярдів за кормою. Мають тяму. Кружляють, лопочучи крильми.

Оце так віршують поети, щоб однакові звуки. А от у Шекспіра без рим: білий вірш. Тобто плин мови. Думки. Урочисто.

Купуйте яблука! Двійко за пенні! Двійко за пенні!

Його погляд ковзнув по лискучих яблуках, що лежали на її лотку, укладені щільними рядами. У цю пору року вони, певно, з Австралії. Шкуринка сяє: мабуть, протирає їх клаптями чи хусточкою.

Постривай-но. Ще ж бідолашні птахи.

Він знову спинився, купив у бабці з яблуками два кекси за пенні, розкришив їх і кинув у річку. От бачите! Чайки відразу ж гайнули вниз безгучно, дві, потім решта, кинулись на поживу. І вже нема. До крихти.

Думаючи про їхню жадібність і прудкість, він струсив крихти кекса з долонь. Такого вони не чекали. Манна небесна. Живляться рибою геть усі вони, усе морське птаство, чайки, баклани. Лебеді з Анни Ліффі {308} 308 (144) Анна Ліффі — вживана іноді назва р. Ліффі в її горішній течії; Анна — спотворене ірл. «річка». часом запливають сюди, щоб похизуватися. У кожного свій смак. Цікаво, як смакує лебедине м’ясо. Робінзонові Крузо довелося ним харчуватися.

Вони кружляли, ледь помахуючи крильми. Більше я їм нічого не кину. Витратив пенні — й годі. Навіть не подякували. Хоч би кигикнули. А ще вони розповсюджують ящур. Коли відгодувати індика, скажімо, каштанами, то й смак у нього буде такий же. Їси свинину, то й дух у тебе свинячий. А чому тоді солоновода риба сама не солона? Як це так?

Його очі пошукали відповідь у річки й побачили баркас, що стояв на якорі, ліниво погойдуючи на густих, як меляса, хвилях свій обклеєний оголошеннями облавок.