Джеймс Джойс - Улісc

(366) На Південь до Голлса ідем! — триразовий вигук наслідує стиль «арвальської пісні», обрядового гімну «арвальських братів» — давньоримських жерців, що підносили моління Марсові й Ларам за врожай.

(366) Горгорн — Гор-Горн: глава Пологового притулку Горн і він же, за сумісництвом, єгипетський сонячний бог Гор.

(367) О’Шіл, О'Лі, О’Гіккі — давні ірл. родини спадкових лікарів.

(367) Усе-таки стиль Епізоду 14 не настільки архаїчний, аби відтворювати його мовою «Повісти времяних літ», як вирішили перекладачі російської версії «Улісса», тож українські перекладачі зробили тут ставку на особливу загальну врочистість стилю і зрозумілість тексту навіть для «непідготовленого читача». Адже загальновизнано: переклад має бути не менш прозорий за оригінал, а то й прозоріший.

(368) О'Гер Цілитель — один з лікарів Притулку, що помер навесні 1904 р.

(369) Посудини, чар-діями Магончі сотвореннії — в оригіналі Mahound , що, як не крути, дає не Бохміта-Восміта-Магома-Магомета … (версії різних перекладачів), a Ma-Hound ( Матір-Собаку , букв. Матір-Гончу ), себто божество, аналогічне чомусь такому, як, скажімо, жіноча іпостась єгипетського псоголового Анубіса, тим паче, що й більшість джерел стверджує: винайшли скло у Давньому Єгипті. «Єгипетську» версію начебто підпирають богиня Мешенет (Месхеніт) , одне з божеств, що допомагають народитися фараонові, та фараон-об’єднувач Єгипту Менес (Менеї) , засновник Мемфіса (Менфіса) . Якщо ж тлумачити Ma-Hound як «Матір Собаки», то це буде, за Кіплінгом, та первісна жінка, що кинула вовкові, який наблизився до її вогнища, кістку, й тим його приручила, перетворивши на собаку. «Мати Собаки» могла випадково винайти й скло, якщо вогонь був досить сильний і палав на силікатному піску (чи кераміку, якщо розпалила багаття на глиноземі). Третя ж версія може пояснити, чому автор не дав ключів до цього загадкового імени: боявся можливих санкцій? Якщо він гумористично сприймав Vati-canus як Vatti-Canis «Тато Пес» (чи «Папа Пес»), то містичною дружиною такого божества виявлялася, звісно, Ma-Fides, Ma-Faith , близька, звуковою подібністю, до Ма-Hound. Цьому сприяло, мабуть, ще й елементарне перетворення Ma-Goddess (Ма-Богиня) на Ma-Doggess (Мати-Собака) — як і нім. Ma-Göttin (Ма-Богиня) — на Ma-Hund , анг. Ma-Hound . Якщо припустити: тотемним предком європейського жіноцтва була Ma-Doggess, Мати-Собака , то в чоловіцтва, як відомо, найпопулярнішим тотемом був Та-Вовк: Pa-Wol-f (Pa-Wol-k) , а це вказує на ап. Павла , духовного батька християнства — і на фізіолога Павлова (Pavlof) з його «собачими» експериментами. І це ще не вся, що відкривається, Пандорина скриня можливого «собачого» підґрунтя! Адже анг. Puppy «цуценя» також мовно зближується з Роре-Папою , і домініканці, чільний християнський орден, залюбки, самими ченцями, переосмислено як Domini Canes , «Пси Господні», й ірл. св. Каніс, і «собача» тема червоною ниткою сотається по канві оповісті: і розбухлий пес-потопельник, і переслідування Стівена й Блума псами, кожного своїм, метаморфози пса в Еп. 3; і кініки («собачі») з « собачим мудрецем » Антисфеном, і міркування про кінантропію (собаколюдськість) , і собачі перетворення небіжчика Дігнема, Саймона Дедала, гонитва Гончої Зграї за Лисом, вигук Блума: «Християнська собака!»… Але християнські ченці могли б похвалитися хіба що винайденням скла вітражного, для світлобарвного оздоблення храмів.

(371) Св. Ультан Арбракканський — ірл. святий VII в., покровитель стражденних дітей та сиріт.

(372) Святого Футина уд — культ св. Футина (галльський святий, III в.), за співзвуччям його імени з лат. і фр. дієсловом «злягатися», мав риси язичницьких фаллічних культів.

(373) Вікарій Христовий — папа; вікарій Брейський — назва сатиричної пісні про клірика, що міняв конфесії відповідно до змін політичної ситуації.

(374) « Штабу Штабелла » — нецензурна пісня, яку склав Гогарті.

(374) Майоран лагідний — з вірша «До місіс Марджорі Вентворт» Дж. Скелтона (бл. 1460—1529).

(374) Од Марії Екклзької — з лікарні Богоматері Скорботної на Екклз-стрит.

(375) Туллій — Марк Туллій Ціцерон (106—43 до н.е.), що схилявся до стоїцизму.