Джеймс Джойс - Улісc

БЛУМ (присоромлено водить долонею по кущику вересу) : Таки-так, я був свиня свинею. І клізми ставив. Третина пінти кассії та столова ложка кам’яної соли. Вводити чимглибше. Штрикавка від Гамільтона Лонга, друга жінок.

НІМФА: У моїй присутності. Пушок до пудри. (Зашарівшись, робить кніксен.) Що й казати про все інше.

БЛУМ (пригнічено) : Що ж, peccavi [364]. Я шанував той живий олтар, де спина вже перестає називатися спиною. (З несподіваним запалом.) Бо й чому повинна напахчена тендітна ручка, вся в коштовностях, рука-правителька?..

Постаті звиваються, зміяться поміж дерев, творячи непоквапний лісовий візерунок, млосно перегукуючись.

ГОЛОС КІТТІ (в гущавині) : Покажи ж нам котрусь із тих подушечок.

ГОЛОС ФЛОРІ: Ось, дивись.

Куріпка пролітає по чагарнику, незграбно хляпаючи крильми.

ГОЛОС ЛІНЧА (в гущавині) : Ух! Гарячуща!

ГОЛОС ЗОЇ (з кущів) : З гарячої місцинки.

ГОЛОС ВІРАГА (ватажка пташиного племені; в бойовому синьому розмалюванні, в головному уборі з пір’я, він сягнисто крокує, потрясаючи списом, крізь хрумкий очерет, топчучи шишки й жолуді) : Гарячий! Гарячий! Стережіться Сидячого Бика {811} !

БЛУМ: Це дужче за мене. Теплий відбиток її теплого тіла. Навіть посидіти, де допіру сиділа жінка, надто коли в неї стегна були розтулені, ніби обіцяючи найвищу близькість, а вже геть особливо, якщо вона, сідаючи, чимвище підняла поли на підбійці з білого сатину. То вже така повнота жіночного. Вона наповнює по вінця, переповнює мене.

ВОДОСПАД:

ТИСИ: Шш! Говори, сестро!

НІМФА (безока, в білому вбранні черниці, в чіпці й апостольнику з великими крильми; лагідно, з відсутнім поглядом) : Монастир Транквілла. Сестра Агата. Гора Кармел, яви у Ноку й Лурді. Жодних бажань більше. (Зітхаючи, схиляє голову.) Тільки ефірне. Де мрійливе-дрімливе чаєня мчить понад плесом навмання.

Блум трохи підіймає зад, і ззаду на штанях у нього відлітає ґудзик.

ҐУДЗИК: Лусь!

Дві нечупарні кумські дівиці в шалях витанцьовують під дощем, верескливо вигукуючи.

ДІВИЦІ:

БЛУМ (холодно) : Ти зруйнувала чари. Остання соломинка. Якби існувала сама лишень ефірність, де б ви всі були, послушниці й кандидати у священики? І хочеться, і колеться, як ослиці відлити.

ТИСИ (срібна фольга їхнього листя осипається, кощаві руки вмить старіють і трясуться) : Падолист!

НІМФА: Яке блюзнірство! Зазіхнути на мою цноту! (На її вбранні розпливається велика волога пляма.) Заплямувати мою невинність! Ти не гідний торкатися одежі чистої жінки. (Її рука щось хапає у бганках одіння.) Але стривай, сатано. Не співати більше тобі любовних пісень. Амінь. Амінь. Амінь. Амінь. (Вихоплює кинджал і, вбрана в лати лицаря-тамплієра, замахується на його чересла.) Nekum!

БЛУМ (підскочивши, затримує її руку) : Гей! Небракада! Кицька дев’яти життів! Звольте чесну гру, мадам. Без обрізального ножа. Лисиця й виноград, еге ж? Мало вам вашого колючого дроту? Розп’яття недосить міцне? (Хапає її вуаль.) Святого абата тобі треба? Чи Брофі, кривого садівника? Чи безводограйної статуї водоноса? Чи доброї матінки Альфонсуси? А чи братика Лиса?

НІМФА (з криком тікає, лишивши вуаль у його руках, її гіпс розтріскується, із тріщин пахкають хмаринки смороду) : Полі!..

БЛУМ (навздогін їй): А то наче ви не пускаєтеся на всі заставки! І чого б то сіпатись? Ти й так у всякій слизоті. Я вже ж доскіпався. Вся ваша сила — в нашій слабкості. Ану ж бо, що нам належить як плідникам? Скільки з вас на шинквас? Читав я, ви оплачуєте на Рив’єрі кавалерів із числа танцівників. (Німфа голосить на бігу.) Ех! Шістнадцять років я гарував як чорний раб. То й що, суд мені присудить бодай п’ять шилінгів утримання? Обкручуйте інших кругом пальця, та не мене. (Принюхується.) А це що таке? Цибуля. Гнила. Сірка. Жир.

Перед ним стовбичить Белла Коген.

БЕЛЛА: Наступного разу ти мене вмить упізнаєш.

БЛУМ (холоднокровно оглядає її) : Passée [365]. Стара баранина молодиться, мовляв: я — ярочка! Зуби з’їдені, вовни понаростало де не слід. Останній твій порятунок — сира цибуля на ніч, оздоровила б колір обличчя. І хоч сякий-такий масаж від подвійного підборіддя. Очі порожні, мов ті, осклілі, у твого опудала лисиці. Втім, такі вони якраз пасують до решти твоїх рис. Сказати більше нічого. Я тобі не пропелер із трьома лопатями.