Джеймс Джойс - Улісc

ЗОЯ: Бачу! Сказав сліпий. Скажи нам щось цікавеньке.

СТІВЕН: Бачите? Два рухи до однієї великої мети. Мені також двадцять два. Шістнадцять років тому я, двадцятидволітній, гепнувся, і двадцять два роки тому він, шістнадцятилітній, упав зі свого коника-гойдалки. (Морщиться.) Забив десь руку. Треба до зубного. А гроші?

Зоя шепочеться з Флорі, обидві хихочуть. Блум вивільняє руку й неуважливо-повільно виводить по стільниці кривулі зі зворотним нахилом.

ФЛОРІ: Що-що?

Кеб номер триста двадцять чотири, який тягне кобилиця з викличними сідницями, а на передку Джеймс Бартон (Гармоні-авеню, Доннібрук), бадьоро котиться мимо. На сидіннях привільно розсілися О'Кріп О 'Шпар і Ленеган. Позаду на зап’ятках притулився коридорний з «Ормонда». Сумно, понад фіранки, дивляться Лідія Дус і Майна Кеннеді.

КОРИДОРНИЙ (гуцаючи на зап 'ятках, показує їм, ніби грає на носі) : Хо-хо, а ви рого… носці?

Бронза й золото перешіптуються.

ЗОЯ (до Флорі) : Пошепки! (Вони й далі перешіптуються.)

О’Кріп О’Шпар перегинається з кеба назовні, його капелюх тонкої соломки набакир, а в зубах червона квітка. Ленеган, у морському кашкеті та білих туфлях, догідливо знімає довгу волосину з плеча О'Кропового піджака.

ЛЕНЕГАН: Ха! Що я бачу? Чи не змахував ти павутини з деяких дірочок?

О’ШПАР (самовдоволено осміхаючись) : Та індичку патрав.

ЛЕНЕГАН: Підхожа роботка на ніч.

О’ШПАР (підморгує, розчепіривши товсті тупонігтеві пальці) : Зваблива повійка для О’Кропа! Найвища якість або гроші назад. (Тицяє тому під ніс свого вказівця.) Нюхни-но оце.

ЛЕНЕГАН (із насолодою нюхає) : Ахх! Омар під майонезом! Ахх!

ЗОЯ і ФЛОРІ (разом сміються) : Ха-ха-ха!

О’ШПАР (упевнено зіскакує на землю і голосно, щоб усі чули, гукає) : Гей, Блуме, привіт! Місіс Блум уже встала?

БЛУМ (у темно-синій плюшевій лакейській лівреї, в коротких панталонах, жовтих панчохах та напудреній перуці) : Боюсь, що ще ні, сер. Останні дрібнички туалету…

О’ШПАР (кидаючи йому шестипенсовика) : Ось тобі, на джин та рисову пудру. (Спритно накидає капелюха на оленячі роги, що виросли на Блумовім лобі.) Проведи мене. Я маю маленьку приватну справу до твоєї дружини. Ти ж розумієш?

БЛУМ: Так, сер. Дякую, сер. Мадам Твіді зволить приймати ванну, сер.

МЕРІОН: Він має вважати це за велику честь. (Із грайливим хлюпанням витикається з води.) Раулю, ходи сюди, любий, та витри мене. Я тут у Євинім костюмі. На мені лиш новий капелюшок і каретна щіточка.

О’ШПАР (з веселим вогником в очах) : Чудесно!

БЕЛЛА: Що-що? Що там таке?

Зоя пошепки розповідає господині на вушко.

МЕРІОН: І хай він дивиться, сцикун! Сутенер! І хай шмагає себе! Ось я напишу котрій-небудь дужій проститутці чи бородатій Бартоломоні, щоб вони оддухопелили його до рубців, не менше дюйма завтовшки, ще й змусили принести мені квитанцію про це, з підписом і печаткою.

БЕЛЛА (регоче) : Хо-хо-хо-хо!

О’ШПАР (кидає Блумові через плече) : Можеш підглядати в замкову шпарину й тішитись сам з собою, поки я зроблю в неї кілька ходок.

БЛУМ: Дякую, сер, я так і зроблю, сер. А можна мені покликати ще двох моїх приятелів, аби вони посвідкували й зробили знімки? (Подає слоїк із мастю.) Накажете вазелін, сер? Чи помаранчевого цвіту?.. Літеплої водички?..

КІТТІ (з дивана) : Розкажи нам, Флорі. Розкажи! Що там…

Флорі нашіптує їй. Шепітливі любслова мурмотять, льоплюблячи голосно макосмако плюсьплесь.

МАЙНА КЕННЕДІ (закочуючи очі під лоба) : Ой, це, либонь, як дух герані й спілих персиків! Ой, він просто обожнює кожен її шматочок! Сплелися! Покриває цілунками!

ЛІДІЯ ДУС (ледь розтуляючи губки) : Цмок-цмок. Ой, він це робить, носячи її по кімнаті! Верхи на конику-паличці. Чути їх до Парижа й аж до Нью-Йорка. Це мов повні роти полуниці з вершками.

КІТТІ (сміється) : Хи-хи-хи.

ГОЛОС О’ШПАРА (солодко-низько-хрипкий-утробний) : Аххокрріп їййдверріррип!

ГОЛОС МЕРІОН (хрипко-солодко-горловий) : Ойххоочушшчче! Ойпццілуйммоюммитуппоппу шшче!

БЛУМ (здавлюючи себе, з дико розплющеними очима) : Вийми! Сховай! Вийми! Ори її! Ще! Бабах!

БЕЛЛА, ЗОЯ, ФЛОРІ, КІТТІ: Хо-хо! Ха-ха! Хи-хи!

ЛІНЧ (показуючи) : Дзеркало перед природою {814} ! (Сміється.) Ху-ху-ху-ху-ху-ху!

Стівен і Блум обертаються до дзеркала, де з’являється обличчя Вільяма Шекспіра — безбороде, з паралітично закляклими рисами, увінчане віддзеркаленням оленячих рогів, вішалки у вітальні.