Джеймс Джойс - Улісc

БЕЛЛА (ляскаючи себе по животу, падає на диван, заходячись від сміху) : Омлет на… Хо! хо! хо! хо!.. Омлет на…

СТІВЕН (маніжачись) : Я тебе любити, сер любий. Я тобі говори англєза мова, для подвійна антанта сердешна. О так, mon loup [375]. Скіки коштуєт? Ватерлоо. Ватерклозет. (Зненацька замовкає, піднісши вгору вказівця.)

БЕЛЛА (все ще регочучи) : Омлет…

ПОВІЇ (регочучи) : Анкор! Іще! Анкор!

СТІВЕН: Ось пошлюхайте. Мені кавун наснився.

ЗОЯ: Катай закордон, покохай заморську дівицю.

ЛІНЧ: Круг світу за кобіту!

ФЛОРІ: Сни слід розуміти навпаки.

СТІВЕН (простираючи руки перед себе) : Це було тут. Вулиця повій. На Серпентайн-авеню Вельзевул показав мені її, гладку вдовицю. А де ж простелено червоний килим?

БЛУМ (підходячи до Стівена) : Послухайте…

СТІВЕН: Ні, я літав. Вороги мої піді мною. І завжди так буде. Світ без кінця. (Вигукує.) Pater! Вільний!

БЛУМ: Кажу ж вам, послухайте…

СТІВЕН: То він зламає мій дух? О merde alors [376] ! (Кричить, вигострюються його яструбині пазурі.) Агей! Гей-го! Агій!

Голос Саймона Дедала, хоч і сонний, незагайно відгукується до нього.

САЙМОН: Усе гаразд. (Невпевнено знижується на дужих коршакових крилах, описує кола, видаючи підбадьорливі заклики.) Егей, хлопче! То як, прямуєш до перемоги? Гу-гу! Пхе! В одному стійлі з цими напівкровками. Я б не підпустив їх до себе й на крик віслюка. Вище голову! Високо тримай наш стяг! Червоний орел летить у срібному полі {816} . Готовий до бою король Ольстеру! Гей-гей-гей! (Видає гавкіт вижла, що жене здобич.) Гав-гав! Грр-врр-грр! Давай, хлопче!

Шпалерні віти й прóсвіти швидко розкочуються по чистому полю. Дужий лис, вигнаний гамором із криївки, хвіст трубою, мчить, поховавши свою бабусю, із кущів до поля, блискаючи очима й намагаючись видивитися борсучу нору під листом. За ним — гонча зграя, носами до землі, нюшачи слід, гавкаючи, розпалившись жагою крови. Мисливці й мисливиці з Товариства, злившися водно зі зграєю, жадають убивства. Від Шестимильного мису, від Флетгаусу, від Дев’ятимильного стовпа хмарою сунуть піші з сучкуватими дрючками, остями, арканами, пастухи з нагаями, ведмежі загоничі з барабанами, тореадори зі шпагами, сиві негри, що вимахують батогами. В тій гамірній юрбі гравці в кості, в орлянку, в ремінця, наперсточники, шулери. Злодії та навідники, захриплі букмекери у високих ковпаках звіздарів оглушливо галасують на всі голоси.

ЮРБА:

Темна конячка без верхівця, мов примара, шугнула повз фінішний стовп, її грива у місячній піні, очі — зорі. За нею і вся решта, брикаючи, стаючи дибки. Коні-кістяки: Скіпетр, Максим Другий, Зінфандель, Постріл герцоґа Вестмінстерського, Відсіч, Цейлон герцоґа Бофора (володар Паризького призу). На скакунах карли в іржавих латах, підскакуючи, гуцикаючи, гоп-гоп, у сідлах. Останній, під мжичкою, Північний Півень {818} , фаворит, запінена булана шкапа, а на ній Герет Дізі в медовому кашкеті, зеленій жокейській блузі, міцно тримаючи віжки, з хокейною ключкою напоготові. Його шкапа, спотикаючись ногами в білих гетрах, трюхикає кам'янистим путівцем.

ЛОЖІ ОРАНЖИСТІВ (знущально) : Гей, містере, ти б ліпше зліз та підштовхнув! Останній ривок! До ночі якраз устигнеш.

ГЕРЕТ ДІЗІ (прямий, мов кілка проковтнув, погрожує їм ключкою, його подряпане нігтями обличчя заліплене поштовими марками, блакитні очі мерехтять при світлі панікадила, а тим часом його шкапа пробує перейти на правильний клус) : Per vias rectas [377] !

Коромисло з відрами хижим леопардом падає згори на нього та на його брикливу шкапину, потік баранячого бульйону, в якому витанцьовують зірочки й монетки моркви, ячменю, цибулі, ріпи й картоплі.

ЗЕЛЕНІ ЛОЖІ: Вільгий день, сере Джоне! Вільгий день, ваша честь!

Рядовий Карр, рядовий Комптон і Сіссі Кеффрі проходять попід вікнами, горланячи невлад пісню.

СТІВЕН: Чуєте? Наш друг, галас на вулиці!

ЗОЯ (підіймає руку) : Тихо!

РЯДОВИЙ КАРР, РЯДОВИЙ КОМПТОН І СІССІ КЕФФРІ: