Джеймс Джойс - Улісc

БЕЛЛА (зневажливо) : Авжеж, небагато з тебе наїдку. (Її свиняча манда рохкає.) Ххрохх!

БЛУМ (зневажливо) : Почисть спочатку свого середнього пальця, що без нігтя: у тебе там холодний сік твого огиря крапотить із гребеня. Візьми пучок сіна та підітрися!

БЕЛЛА: Знаю я тебе, хвалька! Здох твій окунь!

БЛУМ: Бачив я твого — хазяїн дому розпусти! Продавець віспи та гною!

БЕЛЛА (обертаючись до піаніно) : А котра з вас тут грала марш мертвяків із «Саула»?

ЗОЯ: Я. Побережіть свої мозолі. (Кидається до інструмента й вибиває акорди перехрещеними руками.) Прогулянка киці по черепиці. (Озираючись.) Ану, хто там кохає моїх солоденьких? (Вмить опиняється знову біля стола.) Все, що твоє, — моє, а що моє, те мені.

Незадоволена Кітті обліплює зуби срібною фольгою. Блум підходить до Зої.

БЛУМ (лагідно) : Віддай, будь ласкава, ту картоплину, добре?

ЗОЯ: Та це фантик, гарна, надто гарна штучка.

БЛУМ (із почуттям) : Для тебе це ніщо, а мені пам’ять про бідолашну матінку.

ЗОЯ:

БЛУМ: З нею пов’язані дорогі мені спогади. Я дуже хочу мати її.

СТІВЕН: Мати чи не мати, ось де питання.

ЗОЯ: Ось, на. (Задирає подолок, оголюючи стегно, й видобуває картоплину, що була запхнута за горішній край її панчохи.) Хто сховав, той і знає, де знайти.

БЕЛЛА (набурмосившись) : Що діється? У нас тут не вар’єте. І не розтовчіть мені того піаніна. Хто тут платить?

Підходить до піаноли. Стівен, попорпавшись у кишені, дістає за кутик банкноту й вручає господині.

СТІВЕН (із перебільшеною чемністю) : Я видобув цього шовкового гаманця зі свинячого вуха публіки. Прошу пробачення, мадам. Із вашого дозволу. (Недбалим помахом тицяє в Лінча й Блума.) Ми обидва робимо ставки на цих перегонах, Кінч і Лінч. Dans се bordel où tenons nostre éetat [366].

ЛІНЧ (озивається від коминка) : Дедале! Поблагослови її і за мене.

СТІВЕН (вручаючи Беллі монету) : Червінець. Уже в неї.

БЕЛЛА (дивиться на гроші, потім на Зою, Флорі й Кітті) : Ви хочете трьох дівчат? Це в нас по десять шилінгів.

СТІВЕН (захоплено) : Сто тисяч перепрошень! (Знову попорпавшись, дістає й віддає господині дві крони.) Дозвольте, brevi manu [367], щось я трохи недобачаю.

Белла підходить до стола полічити гроші. Стівен розмовляє сам із собою односкладовими реченнями. Зоя схиляється над столом. Кітті зазирає через Зоїне плече. Лінч підводиться, поправляє кепку та, обійнявши Кітті за стан, приєднує і свою голову до гурту.

ФЛОРІ (силкується встати) : Ох! Нога затерпла. (Шкутильгає до стола. Блум і собі підходить.)

БЕЛЛА, ЗОЯ, КІТТІ, ЛІНЧ, БЛУМ (базікаючи й сперечаючись скоромовкою) : Цей джентльмен… десять шилінгів… платить за трьох… та постривайте хвилинку… джентльмен платить окремо… хто тут чіпає?.. ой… ти дивись, кого щипаєш… ви на цілу ніч чи на часинку?.. хто?.. це, з вашого дозволу, брехня… джентльмен заплатив як справжній джентльмен… випити… уже давно за одинадцяту.

СТІВЕН (стоячи біля піаноли, робить жест огиди) : Жодних пляшок! Що-що, одинадцята? Загадка.

ЗОЯ (піднявши подолок, ховає півсоверена в панчоху) : Заробляю тяжкою працею з усякою пацею.

ЛІНЧ (підіймає Кітті й несе геть від стола) : Ходім!

КІТТІ: Зачекай! (Хапає дві крони.)

ФЛОРІ: А мене хто?

ЛІНЧ: Гопля!

Підіймає її, несе, бух на диван.

СТІВЕН:

БЛУМ (спокійно кладе півсоверена на стіл між Беллою та Флорі) : Ось так. Дозвольте-но. (Забирає фунтового папірця.) Три по десять. Ми квити.

БЕЛЛА (захоплено) : Ну й хитрюга ви, старий гріховоднику. Аж поцілувати хочеться.

ЗОЯ (показуючи на Блума) : Його? Краще втопитися в глибочезному колодязі.

Лінч перегинає Кітті через спинку дивана й цілує. Блум із фунтовою банкнотою в руці підходить до Стівена.

БЛУМ: Це ваше.

СТІВЕН: Як це так? Le distrait , себто неуважливий жебрак. (Знову сягає до кишені, дістає жменю дріб’язку. Щось падає.) Упало.

БЛУМ (нахилившись, бере й подає його коробку сірників) : Ось це.

СТІВЕН: Люцифер. Дякую.

БЛУМ (розсудливо) : Чи не ліпше було б вам віддати мені ці гроші на зберігання? Навіщо переплачувати?