Джеймс Джойс - Улісc

СТІВЕН: Як по правді, то зовсім не важить, чи Бенедетто Марчелло {777} створив це, а чи знайшов готовеньке. Ритуал — це відпочинок для поета. Тут може вигулькнути який-небудь давній гімн Деметрі або супровід до Coela enarrant gloriam Domini [342]. Цим припускаються вельми взаємовіддалені сув’язі-супрязі й тональності-ладальності як гіперфріґійська та міксолідійська і геть-то несхожі тексти як ото галай-балай священиків перед Давидовим чи то пак Цирцеїним та що це я Церериним олтарем і Давидові напатяки зі стайні головному своєму тромбоннику навздогад його Давидової всемогутности. Mais, nom de nom [343], це вже Беркові штани, й зась їм до нашого жлукта. Jettez la gourme. Faut que jeunesse se passe [344]. (Замовкає, усміхається, показуючи на Лінчову кепку; заходиться сміхом.) А з котрого боку в тебе ґуля мудрости?

КЕПКА (поринувши в понуру зажуру) : Гай-гай! Так воно, бо воно так. Бабський розум. Жидогрек — це грекожид {778} . Крайнощі сходяться. Смерть — найвища форма життя. Гай-гай!

СТІВЕН: Ти так сумлінно запам’ятовуєш усі мої помилки, вихваляння, промашки. Скільки ще мені заплющувати очі на таке віроломство? Брусочку!

КЕПКА: Гай-гай!

СТІВЕН: Коли так, то ось тобі ще. (Набурмошується.) Причина в тому, що тоніку й домінанту розділено найбільшим із можливих інтервалом, який…

КЕПКА: Який же? Договорюй. Та де тобі!

СТІВЕН (із зусиллям) : Інтервалом, який. Є найбільшим із можливих еліпсом. Сумісний із. Остаточним поверненням. Октава. Яка.

КЕПКА: Яка ж?

За стіною грамофон оглушливо загорлав «Місто Священне» {779} .

СТІВЕН (різко) : Те, що подалося на край світа, аби тільки не перетнутися з самим собою. Бог, сонце, Шекспір, комівояжер здобувають отим самих себе, коли сягають перетину з собою в самій дійсності. Стривай-но. Стривай одну мить. Прокляття на того голову, хто вкоїв цей гамір там на вулиці. Себе, якими вони самі були нескасовно наперед обумовлені стати. Ессо [345]!

ЛІНЧ (глузливо іржучи, підморгує Блумові та Зої Гіггінс) : Ото вчену спічуху штовхнув, еге ж?

ЗОЯ (жваво) : Боже поможи твоїм мізкам, він знає більше, ніж ти позабував.

З опасистою тупістю Флорі Толбот видивляється на Стівена.

ФЛОРІ: А я чула, цього літа кінець світу буде.

КІТТІ: Ні!

ЗОЯ (регочучи) : Великий неправедний Боже!

ФЛОРІ (ображено) : Он і в газетах про Антихриста писали. Ой, мені п’ята засвербіла!

Мимо, вигукуючи й лопочучи босими підошвами, пробігають, тягнучи хвостатого змія, обшарпані хлопчаки-газетярі.

ГАЗЕТЯРІ: Екстрений випуск! Результати перегонів на кониках-гойдалках! Морський змій у Королівському каналі! Щасливе прибуття Антихриста!

Стівен обертається і бачить Блума.

СТІВЕН: Час, часи та півчасу.

Рувим Дж. Антихрист, вічний жид, виставивши за спиною руку з розчепіреною хапучою п’ятірнею, важкою ходою виступає наперед. На крижі йому звисають мандрівничі сакви, звідкіля стирчать боргові розписки й неоплачені рахунки. Через плече в нього довгий човнярський гак, із якого розбряклою безформною масою висне на шлейках тіло його єдиного сина, спасенне з вод Ліффі. У дедалі густіших сутінках перевертами йде домовик у подобі Панча Костелла — із черепом гідроцефала, скошеним лобом, бульдожою спідньою щелепою та розбухлим червоним носом, горбатий і вихлявий.

УСІ: Що діється?

ДОМОВИК (клацає щелепами, скаче на всі боки, витріщає очі й верещить, стрибає мов кенгуру, простягаючи хапучі лабети, а тоді, рвучко просунувши свою безгубу пику в розсоху кривих ніг, вищить звідтіля) . Il vient! C’est moi! L’homme qui rit! L’homme primigène [346] {780} ! (Несамовито кружеляє на місці, завиваючи дервішем.) Sieurs et dames, faites vos jeux [347] ! (Присідає, жонглюючи. Крихітні рулеткові планетки злітають з його рук.) Les jeux sont faits [348] ! (Планетки злітаються докупи й зіштовхуються, лунає хрумкий лускіт.) Rien n'va plus [349] . (Планети, роздувшись, мов кульки, линуть угору й щезають із поля зору. Сам домовик вистрибує в пустку.)

ФЛОРІ (осуваючись у тупе заціпеніння й хрестячись покрадьки) : Кінець світу!

Вона протікає теплими жіночими струмами. Хмарна сутінь огортає всесвіт. Зовні, крізь повзучий туман, реве грамофон, глушачи кахикання й човгання ніг.

ГРАМОФОН:

Ракета злітає в небо й вибухає. З неї випурхує біла зірка, звістуючи погибель усього сущого й друге пришестя Іллі. По нескінченному невидимому мотузу, нап’ятому від зеніту в надір, додолу крізь морок скочується, крутячись, Кінець Світу — двоголовий восьминіг у мисливських кільтах, гусарському ківері й картатих тартанах-шотландках, набуваючи зрештою подоби Менського Триніжка {781} .