Джеймс Джойс - Улісc

БЛУМ: Смішлива чаклунка! Рука, що гойдає колиску.

ЗОЯ: Дитятко.

БЛУМ (у штанцях, пальтечку, голова чимала, з кучмою темного чуба, зачаровано дивиться широко розплющеними очима на її барвисту спідницю, пухким пальчиком лічить на ній пряжки, лепече, висолоплюючи мокрий язик) : Одна, дві, тли, — тли, длві, одлна.

ПРЯЖКИ: Любить. Не любить. Любить.

ЗОЯ: Раз мовчить, то згоден. (Розчепірені кігтики хапають його руку, вказівний палець пише на його долоні умовний знак таємного ментора, що веде до неминучого.) Руки гарячі — горлянка холодна.

Він вагається, захоплений пахощами, музикою, спокусами. Вона веде його до сходів, ваблячи пахощами пахов, гріховно підмальованими очима, шелестом спідниці, у звивистих бганках якої ховається тваринний запах самців, які на ній каталися.

САМЦІ (смердячи сірчаним духом хоті і гноєм, стають дибки в стійлі, махаючи ошалілими головами) : Добряче!

Зоя з Блумом підходить до дверей, де сидять дві сестри-повії. Вони з цікавістю роздивляються його з-під намальованих брів, усміхаються, відповідаючи на поспішний уклін. Він ненароком спотикається.

ЗОЯ (вчасно підхоплює його швидкою рукою) : Гоп-па! Нагору не падати.

БЛУМ: Праведник упаде сім разів. (На порозі зупиняється, пропускає її.) За правилами після вас.

ЗОЯ: Спочатку дама, потім кавалір.

Вона переступає поріг. Він вагається. Вона обертається, хапає його руку і тягне. Він перестрибує через поріг. У передпокої на оленячих рогах висять капелюх і плащ. Блум скидає свій капелюх, потім, побачивши їх, супиться, потім посміхається, думаючи щось своє. Двері на другому поверсі відчиняються. Чолов’яга в червоній сорочці, сірих штанях та брунатних шкарпетках чвалає антресолями мавп’ячою ходою, задерши догори лису голову з цаповою борідкою, обнявши повний кухоль з водою, а ззаду до самих п'ят метляються чорні шлейки. Блум швидко відвертається від нього і нахиляється, щоб роздивитися на столику в передпокої спанієлячі очі лисиці, що біжить, потім підводить голову і йде слідом за Зоєю в салон. Світло люстри затемнене жовто-рожевим картоном. Навколо нього кружляє метелик, б’ється крильми, одлітає. *Підлогу покрито лінолеумом із мозаїчним візерунком ромбів нефриту, лазуриту й цинобри. На ньому відбитки підошов у всіх можливих поєднаннях: п’ята до п’яти, п’ята до серединки, носок до носка, зімкнуті стопи, майський танок підошов, що колись тут човгали, без тіл-фантомів, усе впереміш у безладній колотнечі. На стінах шпалери з тисовими вітами та ясними галявинами. Перед коминком екран із павиного пір'я. Лінч сидить на повстяній маті, схрестивши ноги по-турецькому й повернувши кепку дашком на потилицю. Він поволі відбиває такт жезлом. Кітті Рікетс, кощава бліда повія в матроському костюмі, в замшових рукавичках, закасаних так, щоб виднів браслет із коралів, умостилася на краєчку стола, похитуючи ногою й зиркаючи на свій образ у великому дзеркалі, що висить у позолоченій оправі над коминковою полицею. З-під блузки в неї витикаються кінчики шнурків її корсету. Лінч киває глузливо на парочку біля піаніно.

-------------

*З цього місця і далі переклад О. Мокровольського.

КІТТІ (кахикаючи в кулачок) : Вона трішки пришелепкувата. (Крутить біля скроні вказівцем.) Бебебе. (Лінч жезлом задирає їй подолок, а з ним і білі нижні спідниці. Вона негайно збиває все те донизу.) Шануйся. (Гикає — і хутко нахиляє свого матроського капелюшка, блиснувши червоною хною фарбованих кіс.) Ой, перепрошую!

ЗОЯ: Більше світла на сцену, Чарлі! (Підходить до люстри й відкручує газ до краю.)

КІТТІ (зиркаючи на полум’я) : Що це найшло на неї?

ЛІНЧ (замогильним голосом) : Входять привид і домовики.

ЗОЯ: Оплески Зої!

Жезл у Лінчовій руці спалахує, то мідна коцюба. Стівен стоїть біля піаноли, на якій лежать недбало кинуті його капелюх і ціпок. Двома пальцями він іще раз повторює ряд чистих квінт. Флорі Толбот, білява гладка зманіжена повія у приношеній сукні барви запліснявілої полуниці, ліниво розсілася в кутку дивана й слухає, звісивши мляву руку з валика. З її сонної повіки звисає важкий набряклий ячмінець.

КІТТІ (гикає знову, від чого підскакує її закинута на ногу нога) : Ой, перепрошую!

ЗОЯ (тут-таки відгукуючись) : Твій хлопець тебе згадує. Зав’яжи вузлика на комбінації.

Кітті Рікетс похнюплює голову. Боа розгортається, сунеться, сповзає їй з плеча і по спині, руці, по кріслу спадає на підлогу. Лінч підіймає ту скручену гусеницю своїм жезлом. Вона звивається шиєю, вмощуючись зручніше. Стівен озирається на постать, що сидить навпочіпки, з кепкою дашком до потилиці.