Джеймс Джойс - Улісc

— Телеграма! — оголосив він. — Витвір дивного натхнення! Телеграма! Папська булла!

Він сів на край того стола, де не було лампи, і гучно й весело прочитав:

— Комплексами не може бути обтяжений той, хто, зробивши своє діло, ладен тішитися тим і не думати про його ймовірні наслідки . Підпис: Дедал . Звідки ти її послав? Із бурдею? От же ні. Коледж Ґрін. А свої чотири червінці вже, певно, пропив? Ось тітонька збирається поговорити з твоїм непутящим татком. Телеграма! Малахію Муллігану. «Корабель». Нижня Еббі-стрит. О, неперевершений блазню! О, пастеризований кінчиканцю!

Хвацько він застромив у кишеню телеграму разом із конвертом і враз забалакав простацькою сільською мовою:

— Оце я й розкажу тобі {430} 430 (190) Оце я й розкажу тобі — пародійна імітація стилю творів Сінга. , чоловіче добрий, як воно було у нас із Гейнсом, коли ми сиділи у Коннері, і так нудно нам і що далі, то гірше та ще й у животі бурчить, і хотілося, щоб стояло, як у шибеника, та ніяк не виходить. Отак ми нудили світом, годину, другу, третю, мо’, хтось прийде, полікує, поставить хоч по кухлю пива.

І він розійшовся:

— І нам уже й несила, а тут іще й ти ні сіло ні впало забиваєш нам баки своїми каляками, аж у нас язики висолопилися на цілий аршин, як у того попа, коли йому горло треба промочити доброю чаркою після молебня.

Стівен засміявся.

А Красень Мулліган враз нахилився до нього і стиха застеріг:

— Наш блудяга Сінг шукає тебе, хоче уколошкати. Хтось йому сказав, буцімто ти насцяв на його двері в Гластулі. Тож він гасає по місту в постолах, хоче тебе уколошкати.

— Мене! — скрикнув Стівен. — Це твій вклад у літературу.

Красень Мулліган на радощах відхилився назад і засміявся, вдивляючись у темну стелю, що слухала його уважно.

— Та тебе ж! — реготав він.

Незугарне обличчя, схоже на писок потвор, зображених на середньовічних соборах, що супилося на мене, коли ми сперечалися, снідаючи хляками на вулиці Сент-Андре-дез-Ар. Словами із слів задля слів, palabras [126] Слова (ісп.). . Ойсин із Патриком. Під Кламаром у лісі він здибав фавна, який вимахував пляшкою вина. C’est vendredi saint [127] Сьогодні Страсна п’ятниця! (фр.). ! Калічить ірландську мову. Мандруючи, він стрів свою подобу. Я теж — свою. Я щойно стрів у лісі блазня.

— Містере Лістере! — погукав помічник, відчинивши двері.

— …в якому кожен може вгледіти щось своє. Наприклад, суддя Медден у своїх «Записках магістра Вільяма Сайленса» знайшов там чимало мисливських термінів… Слухаю. Що там?

— Прийшов один джентльмен, сер, — пояснив помічник, підступаючи і простягаючи візитну картку. — З « Фрімена ». Хоче подивитися підшивку « Кілкенні Піпл » за минулий рік.

— Авжеж, авжеж, авжеж. А цей джентльмен?..

Він узяв картку, глянув, не роздивився, поклав, не подивився, поглянув знову, запитав, кахикнув, запитав:

— А він..? Он там!

Пританцьовуючи, бібліотекар прожогом вискочив у коридор. Там, при денному світлі, він заговорив промовисто, запопадливо, усвідомлюючи свій службовий обов’язок, найсправедливіший, найдобросердіший, найчесніший з усіх квакерів.

— Це той джентльмен? « Фріменс Джорнел »? « Кілкенні Піпл »? Аякже. Добрий день, сер. « Кілкенні …» Звичайно ж, маємо…

Терпляча постать чекала, слухаючи.

— Усі провідні місцеві… « Норзерн Віг », « Корк Екземінер », « Енніскорті Ґардіан », 1903… Будь ласка, хочете? Івенсе, проведіть джентльмена… Будь ласка, за цим служн… Або, прошу, дозвольте мені… Сюди… Прошу, сюди, сер…

Запопадливий і промовистий, він вів перед туди, де зберігалися всі місцеві газети, а темна сутулувата постать поспішала за його швидкою ходою.

Двері зачинилися.

— Та це ж той жид! — вигукнув Красень Мулліган.

Він скочив зі стола й схопив картку.

— Як його звати? Іцик Мойша {431} 431 (191) Іцик Мойша — злодійкуватий єврей, комічний персонаж англ. гумористичної преси кінця XIX в. ? Ага, Блум.

І знову сів на свого коника.

— Єгови, збирача крайньої плоті, шукати вже годі. А його я уздрів у музеї, коли зайшов туди привітати щойно народжену з піни Афродіту. Грецькі уста, які ще ніколи не вимовляли слів молитви. Щодня нам слід славити її велич. Від слів із уст твоїх життя полум’яніє .

І враз він обернувся до Стівена.

— А він тебе знає. І знає твого батька. Здається мені, він такий грек, що й самим грекам до нього далеко {432} 432 (191) Він такий грек, що й самим грекам до нього далеко … — натяк на педерастію. . Він, блідий галілеянин, не зводив очей з її проміжної заглибини. Венера Калліпіга. Лунає грім гучний, неначе поклик лона. Тож німфі ніяк не вдалося сховатись від бога у гаї .