Стівен крутнувся на стільці.
— Тягар доведення на вас, а не на мені, — сказав він, насупившись. — Якщо ви заперечуєте, що в п’ятій дії « Гамлета » він затаврував її ганьбою, то розтлумачте мені, чому за всі тридцять чотири роки від дня їхнього одруження і до того дня, коли вона його поховала, про неї немає жодної згадки. Усі ці жінки провели в могилу своїх чоловіків: Мері свого чоловіченька Джона, Енн свого бідолашного любого Вілла, коли він з’явився, щоб померти вдома, з досадою, що помре перший, Джоан — своїх чотирьох братів, Джудіт — чоловіка і всіх синів, Сьюзен — теж чоловіка, а дочка Сьюзен Елізабет, якщо скористатися словами її діда, одружилася з другим, позбувшися першого {440} 440 (193) Родичі Шекспіра: Мері й Джон (пом. 1601) — його батьки; Джоан Гарт (1558—1646) — сестра, померла пізніше його і братів Едмунда (1569—1607) та Ричарда (1584—1613), а також, гадає Стівен, й останнього брата, Гілберта; Джудіт — менша дочка; Сьюзен — старша дочка.
.
Щоправда, так, одна згадка є. У ті роки, коли він жив і розкошував у столичному Лондоні, їй, щоб сплатити борг, довелося позичити у батькового пастуха цілих сорок шилінгів. То, прошу, поясніть це. І також поясніть ту лебедину пісню, в якій він явив її вікам потомним.
Він подивився на них. Вони мовчали.
І Еглінтон на це одвітив:
Ви маєте на оці заповіт.
Його уже юристи роз ’яснили.
Вдовина частка їй належала по праву,
Отож вона отримала її. Усі закони знав він пречудово,
Так кажуть судді нам.
А Сатана сміється,
Єхидствує лукавий:
І тому він не згадав про неї
В своєму заповіті зразу, хоч і не забув обдарувати щедро
Онуку та й коханих-любих дочок,
І сестру, й друзів давніх тут, у Стратфорді,
Та й тих, що в Лондоні лишились. І коли на нього напосілись
Відписати щось і їй задля годиться,
Він дописав у заповіті:
Залишаю їй у спадок
Своє ліжко
Запасне.
Punkt [129] Крапка (нім.).
Залишаю їй
Успа
Своєліж
Козап
Аснедок.
Тпру!
— У ті часи меблів у хатах наших милих селян було з біса мало, — зауважив Джон Еглінтон, — як, мабуть, і тепер, якщо покладатися на сучасні п’єси, де бачимо селянський побут.
— Він був багатий поміщик, — пояснив Стівен. — Мав свій герб, був у нього маєток і земля була у Стратфорді, і будинок у Лондоні в Ірландському дворищі, вкладав гроші у фінансові оборудки, допомагав провести закони у парламенті, визначав розміри церковної десятини. То чом він не міг залишити їй своє краще ліжко, якщо бажав, щоб вона прохропіла в мирі й спокої решту дарованих їй долею ночей?
— У них там були, певно, два ліжка, одне краще, а друге не дуже, — висловив свій тонкий здогад містер Недуже Кращ.
— Separatio a mensa et a thalamo [130] Відлучення від стола і від ліжка (лат.).
. — Довершив Красень Мулліган, і всі йому посміхнулися.
— Античні автори згадують {441} 441 (194) Античні автори згадують … — всі відомості про Арістотеля — з Діогена Лаертського.
прославлені ліжка, — наморщив лоба, ліжково посміхаючись, Недуже Еглінтон. — Спробую пригадати.
— Античні автори згадують, що Стагірит, школяр-розбишака і лисий язичницький любомудр, — випередив його Стівен, — умираючи у вигнанні, відпустив на волю своїх рабів, наділив їх дарами, пошанував предків, заповів, щоб його поховали поряд із тліном його покійної дружини і попросив друзів, щоб вони подбали про його давню коханку (згадаймо про новочасну Герпіллу, про Нелл Ґвінн), хай вона живе в його віллі.
— То ви вважаєте, що він помер саме так? — запитав містер Кращ занепокоєним тоном. — Я маю на увазі…
— Він помер із перепою {442} 442 (194) Помер із перепою . — У щоденнику Дж. Ворда (1629—1681), стратфордського вікарія, є запис, буцім Шекспір помер, захворівши після великої пиятики з Беном Джонсоном.
, — довершив тему Красень Мулліган. — Кварта елю — королівська страва. Ось слухайте, розкажу вам, що повідає Дауден {443} 443 (195) Едвард Дауден (1843—1913) — професор англ. літератури в Коледжі Триніті.
!
— А що? — поцікавився Кращеглінтон.
Вільям Шекспір і К о {444} 444 (195) Шекспір і Ко — Стівенова пророча формула: книгарня «Шекспір і Ко» від 1920 р. — головна опора Джойса в Парижі.
, акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю. Всенародний Вільям. Для довідок звертатися: Е. Дауден, Гайфілдгаус…
— Чудово! — вдоволено зітхнув Красень Мулліган. — Я запитав його, як він дивиться на те, що поета звинувачують у педерастії. Він підняв д’горі руки і відповів: Ми можемо сказати лиш одне: життя у ті часи буяло вповні. Чудово!
Читать дальше