Гемінґвей Ернест - Прощавай, зброє

Сестра прочинила двері й кивнула мені пальцем. Я рушив за нею до палати. Коли я зайшов, Кетрін не звела очей. Я став біля ліжка. З другого боку стояв лікар. Кетрін поглянула на мене й усміхнулася. Я схиливсь над ліжком і заплакав.

— Бідолашний ти мій, — дуже тихо мовила Кетрін. Обличчя в неї було аж сіре.

— Усе гаразд, — сказав я.— Ти скоро одужаєш.

— Я скоро помру,— сказала вона, тоді помовчала й додала: — Я не хочу.

Я взяв її за руку.

— Не доторкайся до мене,— сказала вона. Я пустив її руку. Вона усміхнулась. — Бідолашний ти мій. Доторкайся скільки хочеш.

— Ти одужаєш, Кет. Я знаю, ти одужаєш.

— Я хотіла написати тобі листа про всяк випадок, але не встигла.

— Може, ти хочеш, щоб до тебе прийшов священик чи ще хто?

— Тільки ти,— сказала вона. Потім, трохи помовчавши: — Я не боюся. Я просто не хочу.

— Вам не можна так багато говорити,— сказав лікар.

— Гаразд,— сказала Кетрін.

— Може, ти чогось хочеш, Кет? Може, треба щось зробити?

Кетрін усміхнулась.

— Ні.— Потім, трохи згодом: — Ти не робитимеш з іншою дівчиною отого нашого, не казатимеш їй тих самих слів, правда ж?

— Ніколи.

— Але дівчата в тебе нехай будуть.

— Не треба мені їх.

— Ви забагато говорите,— сказав лікар.— Панові Генрі доведеться вийти. А потім він знову повернеться. Ви не помрете. Викиньте з голови ці дурниці.

— Гаразд, — сказала Кетрін.— Я буду приходити до тебе вночі.— Вона вже насилу говорила.

— Прошу вас, вийдіть,— сказав лікар.— Їй не можна говорити.

Кетрін підморгнула мені, обличчя її було сіре.

— Я буду тут за дверима,— сказав я.

— Не журися, любий,— сказала Кетрін. — Я анітрохи не боюся. Це просто лихий жарт.

— Ти моя славна хоробра дівчинка.

Я чекав за дверима в коридорі. Чекав довго. Нарешті з палати вийшла сестра і підійшла до мене.

— На жаль, мадам Генрі дуже погано,— сказала вона.— Я боюся за неї.

— Вона померла?

— Ні, але вона непритомна.

Як видно, що кровотечі виникали одна за одною. Їх не можна було спинити. Я зайшов до кімнати й пробув біля Кетрін до останньої хвилини. Весь той час вона була непритомна і помирала недовго.

За дверима в коридорі я заговорив до лікаря:

— Чи я можу сьогодні ще щось зробити?

— Ні. Нічого не треба. Ви дозволите мені провести вас до готелю?

— Ні, дякую. Я ще трохи побуду тут.

— Я знаю, нічого не скажеш. Не можу навіть добрати слів...

— Так,— мовив я. — Нічого не скажеш.

— На добраніч, — мовив він. — Може б, я все-таки провів вас до готелю?

— Ні, дякую.

— То було єдине, що ми могли зробити,— мовив він.— Операція показала...

— Я не хочу про це розмовляти,— сказав я.

— Усе-таки я хотів би провести вас до готелю.

— Ні, дякую.

Він пішов коридором. Я підійшов до дверей палати.

— Зараз сюди не можна,— сказала одна з сестер.

— Можна,— сказав я.

— Ще не можна.

— Ви йдіть собі,— сказав я.— I друга нехай іде.

Та коли я вирядив їх, і зачинив за собою двері, і погасив світло, виявилося, що все воно ні до чого. То було однаково, що прощатись із статуєю. Трохи згодом я вийшов з палати, а тоді й з лікарні і рушив під дощем о готелю.

Молодший лейтенант... лейтенант... капітан... майор... підполковник...(іт.).

Ciao — Чао — італійське фамільярне вітання.

Італійський апельсиновий лікер.

Signor tenente — Пане лейтенанте (іт.).

Граппа — Виноградна горілка.

Abbastanza bene — Непогано (іт.).

Pas encore — Ще ні (фр.).

A rivederci, tenente. — A rivederla. — До побачення, лейтенанте.— До побачення (іт.).

ДДС — Добровільна допоміжна служба.

Smistimento — Евакуаційний пункт (іт.).

Zona di Guerra — Воєнна зона (іт.).

Capri bianca — Капрійське біле (вино) (іт.).

Берсальєри — Солдати добірного стрілецького корпусу.

Evviva l’esercito — Хай живе військо (іт.).

Mamma mia! Oh, mamma mia! — Матінко моя! Ой матінко! (іт.).

Dio te salve, Maria. Dio te salve, Maria... — Спаси тебе боже, (свята діво) Маріє (іт). — початкові слова католицької молитви.

Portaferiti — Санітари (іт.).

Ça va bien? — Ça va — Усе добре? — Усе (фр.).

Coup de main — Удар (фр.).

Gran Sasso D’Italia — Велика скеля Італії — гора Корно, найвища вершина Центральних Апеннін (іт.).