Віктор Савченко - Дві вершини Гороскопу

Це було перед травневими святами о четвертій ранку. Гірничорятівники спали. Він дав максимальне навантаження на комбайн. Проходка була вдалою, і Зорін крізь вивантажувальне «вікно» заліз у вибій. Відстань між породою і робочим органом комбайна була трохи більше півметра, температура породи, що стала чомусь вологою, сягала сорока градусів. Він спустився вниз на три з половиною метри; в зловісній тиші чулися цвіркуни, що проникають невідь як з поверхні. Та раптом ударили два гарматні постріли, промінь світильника вихопив кілька тріщин, що пробігли по вибою. В голові майнуло: «Викид!» Обдираючи лікті й коліна, він шаснув у «вікно» і кинувся бігти по транспортерній стрічці з криком: «Буде викид! Втікайте!»

Упав з півтораметрової висоти і втратив свідомість.

Опритомнів від цівки води, що лилася з фляги на його обличчя.

Викиду не сталося. Скоріше за все, то були гірничі удари.

Наступної ночі він прокинувся від спалаху світла. Поряд з ліжком стояли дружина й донька. Їх розбудив його крик у вісні: «Втікайте! Скоріше втікайте!» За два дні по тому Зорін спізнав, що таке високий тиск і потрапив до лікарні.

Тоді він розробив, спланував і провів небезпечний експеримент, не ризикуючи нічиїм життям, крім власного. Експеримент, який нині впроваджено на всіх шахта і який зберіг чимало життів і коштів… Тепер же чиясь невидима воля планувала дослід, у якому йому та й усім іншим відведено було роль статистів, а мешканцям регіону — піддослідних. І це не десь на Семипалатинському полігоні, а в найзалюдненішому місці України. Чим більше Зорін про це думав, тим більше утверджувався в думці, що розв’язання проблеми викидів з допомогою ядерного вибуху було не метою, а ширмою, за якою ховалося щось дуже погане. Це підтверджувалося й поспіхом, з яким останнім часом готувався цей грандіозний дослід. Його квапились провести до підписання Радянським Союзом мораторію про заборону підземних ядерних випробувань.

Досі такі експерименти проводили з метою вивчення сили і температури вибуху, продуктів розпаду, що утворювалися при ланцюговій реакції урану 235.І цим займалися фахівці радіаційної хімії. Але тепер, судячи з усього, вивчатиметься вплив продуктів розпаду на організм людини. І оскільки вони — продукти просочуватимуться крізь товщу порід поволі, то дослідження триватиме упродовж поколінь.

Раптом у пам’яті Зоріна знову постало широке обличчя з бровами-устюками. Цього разу з глибоко посаджених очей на нього немов би визирнула якась невідома сучасній людині сутність. Здалося, що вона дивилися з задзеркалля, глибина якого губилася в тумані; незасмагле обличчя з великими відстовбурченими вухами і ріденьким сивуватим волоссям тільки на час виринули з мороку.

Дзеленькнув телефон.

— Андрію, одягайтеся та спускайтеся вниз. — То був голос Абрамова. — Їдемо до голови Комісії на нараду.

Зорін глянув на годинник. Було за чверть одинадцята ночі.

— Але ж мене відлучено… — нагадав він.

— Одягайтесь і спускайтесь до машини, — відказав Абрамов з невластивою йому жорсткістю.

В передсвітанковій імлі на порожньому шосе рухалась колона з п’яти однакових спецвантажівок. Машини з довгими критими кузовами час від часу мінялись місцями, проте дистанції в сотню метрів не порушували. Колону вели попереду і ззаду два «Урали», під брезентовими дахами яких сиділи автоматники. В одній з вантажівок на спеціальному ложі лежав ядерний заряд. В іншій — такий самий предмет, такої ж самої ваги — макет.

Колона поминула спляче Єнакієве і поїхала в напрямку шахти «Юнком». А там експерти вже закінчили огляд підземних виробок і, переконавшись, уже вкотре, в надійності підйомників, на світанку піднялися на-гора. Тепер у шахті не залишилося жодної істоти. Зразу ж по цьому на руддворі біля кліті з’явились автоматники.

Тим часом колона вантажівок наблизилась до шахтоуправління і звідти вийшов чоловік у формі генерала в супроводі директора та головного інженера шахти.

Генерал підійшов до однієї з машин і показав офіцерові, що сидів у кабіні, куди їхати. Машина з такими ж номерними знаками, що й на інших, розвернулась і заднім ходом рушила до копра. Решта вантажівок виконали такий самий маневр і стали впритул одна біля одної.

З машини, яка першою під’їхала до критого приміщення, вийшли двоє дужанів у формі капітанів і відчинили широкі двері, за якими стояла вагонетка для транспортування заряду. Тоді оглянули простір біля кліті і, вийшовши, попрямували до польової кухні, що вже диміла метрів за триста від копра.