Віктор Савченко - Дві вершини Гороскопу

— Я не про це…

— А про що?

— Ну, про діагноз.

— Діагноз можна буде встановити тільки після аналізу. Але яким би він не був, для тебе це вже не має значення. Пухлину видалили — з великим запасом. — Ольга подивилася на пляму крові, що просякла бинт, похитала головою. — Ось що важливо — аби все загоїлося як слід та не спотворило тобі лиця.

— Атож, — усміхнувся Зорін, — головне, аби не спотворило…

Настінний годинник, що йому на п’ятдесятилітній ювілей подарували співробітники відділу, показував десяту.

— Тату, я приготую тобі пюре. Бо щось твердіше боляче буде жувати.

— Я не хочу їсти.

— Організмові потрібна енергія. В тебе велика рана.

Ольга вийшла на кухню і за хвилину там заговорило радіо. А він знову почав згадувати, як вони: Марина [36] [36] Зоріна Марина Андріївна — магістр медицини, лікар-стоматолог. Автор відкриття № 75 «Властивість бішофіту пригнічувати ріст і розмноження патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів». — на той час учениця медичного ліцею, він і Ольга досліджували властивості винайденого ними зубного цементу. Дослідниками були в основному вони з Мариною; Ольга як лікар здебільшого консультувала. Купили цинкфосфатний цемент, роздобули у знайомих стоматологів вирваних зубів та й почали експериментувати. Скоро знайшли оптимальну пропорцію цинк-фосфатного матеріалу та бішофіту і отримали пломбу високої твердості. Зорін не визнавав таких показників, як «більше», «менше», і тому твердість пломб визначав на спеціальній, унікальній на той час, установці «Алатоу». Потім це справить враження на експертів Комітету з винаходів та відкриттів. Залишалось перевірити новий цемент на бактерицидність. Але для цього потрібні були кошти, і немалі. Дослідницький азарт, що охопив його на той час, штовхнув посягнути на гроші, які вони всією сім’єю збирали на автомобіль. Це і переповнило чашу терпіння дружини. «Мало того, що сам здурів на старості років і дітям спокою не даєш, так уже і до заощаджень добрався!»

Він тоді образився, мовляв, як можна не розуміти… Навіть дорікнув Валентині обивательщиною. Так і жив з тією прикрістю в душі. І тільки тепер, після потрясіння, збагнув логіку жінки, матері двох дочок на виданні. Не на авто потрібні були їй гроші… Валентина також була вченим, кандидатом технічних наук, але в неї був і сильний рефлекс матері, охорониці домашнього вогнища.

З кухні повіяло запахом товченої картоплі. Попри легку нудоту та слабкість, Зорін відчув голод.

Пюре, здобрене маслом, виявилося гіркуватим.

— Це ліки в тобі гірчать, — відказала на його зауваження Ольга.

— Як ти гадаєш, коли надійде аналіз?

— Який аналіз?

— Ну, на діопсію.

Ольга на мить замислилась.

— Це ж в Харків відправляють… Гадаю, десь тиждень мине, щонайменше. Послухай, тату, так можна довести себе до божевілля. Що за комплекс у тебе з’явився?

Задзвонив телефон. Ольга зняла трубку.

— Так… Нормально. Вечеряє. Не треба йому з вами балакати. У нього вся голова оббинтована. Гаразд, гаразд… — Поклавши трубку, пояснила — Марина й мама.

Він не засинав, а входив у сон, як у хмару на Ай-Петрі. Там, на альпійських луках, хмари ковзали по траві й кущах, залишаючи на листках росинки, які враз і висихали на сонці. Скоро вітер приганяв з-над моря новий табун хмар, по яких зелень знову перетворювалася на міріади іскристих смарагдів. Зорін немов би заходив у хмару, перебував там якийсь час, а тоді його щось виштовхувало і він знову опинявся в кімнаті. Хмара у сні тисла на нього важко-важко. То було марення. Але не від болю і не від ослаблення організму, а від величезного психічного виснаження. Мозок нагадував комп’ютер, якому задали великої складності задачу; первинною інформацією для її вирішення були: причина-наслідок, гріх-покута. Задача: знайти зв’язок між двома складниками на прикладі конкретної людини. Скоро в пам’яті щось перегрупувалось і вже гріх об’єднався з причиною, а наслідок з покутою. Найбільшим гріхом була його участь у проекті підземного атомного вибуху в Єнакієвому. Час від часу в уяві спалахувало обличчя з відстовбурченими вухами та білястим коротким волоссям — генерала без прізвища, який командував експериментом. То був уповноважений князя темряви, а він — Зорін, як і кілька десятків учених, став його інструментом. Усвідомлення того прийшло не одразу. Він ішов до нього впродовж багатьох років. Повне ж прозріння настало тільки після вибуху на ЧАЕС. Але що таке князь темряви він не міг збагнути, бо шукав конкретну особистість. Спочатку думав, що то керівник держави, потім — керівник відомства. І тільки тепер, отримавши мітку під правим оком, почав здогадуватися, що князь темряви — не людина, а ідея, котра об’єднує людей з певними властивостями. Люди ж: Президент АН СРСР Александров, генерал без імені, Голова Ради Міністрів СРСР Щербина та інші — її уповноважені. Уповноваженим був і він — Зорін, але нижчого рівня.