Генрик Сенкевич - Хрестоносці

—А тепер якнайшвидше до Щитна!

Однак перед від'їздом до Щитна всі чотири хрестоносці і де Фурсі прийшли попрощатися з князем і княгинею. То було не дуже приязне прощання, але князь, за старим польським звичаєм, не хотів випроводжати гостей з порожніми руками і подарував кожному гарне куняче хутро і по гривні срібла. Вони з радістю прийняли подарунки, запевняючи, що, як ченці, які дали обітницю убозтва, не візьмуть тих грошей собі, а роздадуть бідним людям, яким доручать молитися за здоров'я, славу і спасіння князьової душі. Мазури тільки посміхалися в вуса з тих запевнень, бо добре знали зажерливість ченців-хрестоносців, а ще більше — їхню брехливість. Недарма в Мазовії говорили: «Як від тхора тхне смородом, так від хрестоносця брехнею». Князь тільки рукою махнув на таку подяку хрестоносців, а коли вони вийшли, сказав, що за їхніми молитвами він потрапив би на небо, як той рак,—задом наперед.

Під час прощання з княгинею, коли Зігфрід де Леве цілував її в руку, Гуго де Данфельд підійшов до Данусі, погладив її по голові і сказав:

—Нам заповідано платити добром за зло і любити навіть ворогів наших, тому сюди приїде наша черниця і привезе вам, панянко, цілющий герцинський бальзам.

Чим же я вам віддячу, пане? — відповіла Дануся.

Будьте другом Ордену і його братів.

Де Фурсі чув цю розмову і, вражений красою дівчини, вже по дорозі до Щитна запитав:

—Що то за красуня придворна, з якою ви розмовляли перед від'їздом?

—Дочка Юранда! — відповів хрестоносець. Пан де Фурсі здивувався.

Це та, котру маєте викрасти?

Та сама. А коли ми її викрадемо, то Юранд наш.

Отже, не все погане виходило від Юранда. Варто бути сторожем при такій полонянці!

Ви думаєте, що з нею було б легше воювати, ніж з Юрандом?

Я думаю те саме, що й ви. Батько — ворог Ордену, а з дочкою ви говорили медовими словами та ще й обіцяли їй бальзам.

Гуго де Данфельд, мабуть, відчув, що йому треба якось виправдатись.

Я обіцяв їй бальзам для того молодого рицаря, котрого побив тур і з котрим, як ви знаєте, вона заручена. Коли після її викрадення зчиниться галас, скажемо, що ми не тільки не бажали їй зла, а навіть в ім'я християнського милосердя послали їй ліки.

Добре,— сказав де Леве.— Тільки треба послати надійну людину.

Пошлю одну благочестиву жінку, цілком віддану Орденові. Накажу їй дивитися і слухати. Коли наші люди прибудуть ніби від Юранда, грунт уже буде готовий....

Таких людей трудно буде знайти.

Ні, не трудно. Народ у нас говорить їхньою мовою. Крім того, в місті і навіть серед кнехтів у залозі є такі, що втекли з Мазовії від кари за злочин; це, правда, розбійники і злодії, але вони не знають страху і на все готові. Я їм пообіцяю в разі успіху велику нагороду, а в разі невдачі — шибеницю.

А якщо вони зрадять?

Не зрадять, бо в Мазовії кожен з них уже заробив колесування і над кожним тяжить вирок. Треба тільки дати їм пристойну одежу, щоб їх вважали за справжніх Юрандових слуг, а головне — листа з печаттю Юранда.

Треба все передбачити,— сказав брат Ротгер.— Після останньої бійки Юранд, можливо, захоче побачитись з князем, щоб поскаржитись на нас і виправдатись самому. А як буде в Цеханові, то заїде в лісовий палац до дочки. І може статися, що наші люди, приїхавши за Юрандівною, натраплять на самого Юранда.

Ті люди, котрих я виберу, то — шельми, які в ноги кланяються, а за п'яти кусають. Вони знатимуть, що як натраплять на Юранда, то висітимуть на гаку. То нехай і думають самі, як їм не зустрітися з ним.

Але ж може трапитись, що їх половлять.

Тоді ми відмовимось і від них, і від листа. Хто нам доведе, що то ми їх вислали? Зрештою, не буде викрадення, не буде й крику, а що мазури четвертують кількох вішальників, Орден від цього нічого не втратить.

Наймолодший з хрестоносців, брат Готфрід, сказав;

Не розумію вашої політики і вашого страху, коли б виявилось, що дівка викрадена з нашого наказу. Захопивши її в свої руки, ми ж мусимо послати когось до Юранда і сказати йому: «Твоя дівка у нас, коли хочеш її визволити, то віддай за неї де Бергова й самого себе...» А як же інакше?.. Але ж тоді стане відомо, що вона викрадена з нашого наказу.

Це правда! — сказав пан де Фурсі, якому вся ця справа не дуже подобалась.— Нащо критися з тим, що так чи інакше мусить виявитись?

Гуго де Данфельд засміявся і спитав брата Готфріда:

Давно ви носите білий плащ?

За тиждень після тройці буде шість років.

Як поносите ще шість років, тоді ліпше розумітимете справи Ордену. Юранд знає нас краще, ніж ви.