Генрик Сенкевич - Хрестоносці

—Сам же про це говориш, а суду над Юрандом вимагаєш. Чого ж ви хочете?

— Справедливості й кари.

Князь стиснув кістляві кулаки й повторив:

—Боже, дай мені терпіння!

Нехай ваша княжа милость згадає також і те,— мовив далі Данфельд,— що наші свавольці кривдять тільки світських людей, які не належать до німецького племені, а ваші здіймають руку на німецький Орден і тим самим зневажають нашого спасителя. А які ж муки й кари можуть спокутувати гріхи напасників хреста?

Слухай! — сказав князь.— Богом не воюй, бо його не одуриш!

І, взявши хрестоносця за плечі, так струсонув, що той оторопів і одразу почав уже лагіднішим голосом:

— Коли правда, що гості перші напали на Юранда й не одіслали своїх людей, то я їх за це не хвалю, але чи правда, що Юранд прийняв виклик?

Сказавши це, він непомітно кліпнув панові де Фурсі, аби дати йому зрозуміти, щоб він заперечив, але той не міг чи не хотів цього зробити і сказав:

—Хотів, щоб ми одіслали людей і билися з ним троє на троє.

—Ви певні цього?

—Клянусь честю! Я і де Бергов погодились, а Майнегер — ні.

Князь перебив його:

—Старосто із Щитна! Ви краще за інших знаєте, що Юранд не відмовлявся від виклику.

Потім він звернувся до всіх і сказав:

—Коли хто-небудь із вас хоче викликати його на кінний або піший бій, даю на це дозвіл. Якщо Юранд буде вбитий або взятий в неволю, пана Бергова випустять з неволі без викупу. Більше від мене не вимагайте, нічого не вийде.

Після цих слів настала глибока тиша. І Гуго де Данфельд, і Зігфрід де Леве, і брат Ротгер та брат Готфрід, при всій своїй мужності, надто добре знали страшного дідича із Спихова, щоб котрий-небудь з них міг наважитись на бійку з ним не на життя, а на смерть. Це міг зробити хіба якийсь чужий чоловік з далекої країни, але де Лорш не був присутній при розмові, а пан де Фурсі ще не отямився від страху. Він стиха пробурмотів:

—Бачив я його раз, а більше не хочу. Зігфрід де Леве сказав:

Нам, ченцям, не вільно битися на герцях, хіба що з дозволу великого магістра й великого маршалка, але ми тут не дозволу на бійку просимо, а щоб де Бергов був випущений з неволі, а Юранд скараний на горло.

Закони в нашій країні встановлюєте не ви.

Ми досі терпіли це тяжке сусідство, але наш магістр зможе встановити справедливість.

Зась вашому магістрові і вам до Мазовії!

— За магістром стоять німці й римський імператор. — А за мною польський король, який володіє ще більшими землями й народами.

— Виходить, ваша княжа милость хоче війни з Орденом?

—Якби я хотів війни, то не чекав би вас у Мазовії, а йшов би на вас. Але ти мені не погрожуй, бо я не боюся.

—Що ж мені сказати магістрові?

—Ваш магістр ні про що не питав. Кажи йому, що хочеш.

—Тоді ми самі присудимо кару й помсту.

У відповідь на це князь простягнув руку й накивав пальцем під самим носом хрестоносця.

—Начувайся! — сказав він глухим від гніву голосом.— Начувайся! Я дозволив тобі зробити виклик Юрандові, але якщо ти вдерешся в нашу країну з військом, то і я тебе зустріну як слід, і тоді вже ти будеш у мене не гостем, а в'язнем.

Терпець князеві таки справді урвався, бо він з усієї сили хрьопнув шапкою об стіл і вийшов, грюкнувши дверима. Хрестоносці поблідли від шаленства, а пан де Фурсі дивився на них збентежено й нічого не розуміючи.

—Що ж тепер буде? — перший спитав брат Ротгер, А Гуго де Данфельд підбіг до пана де Фурсі майже

з кулаками.

—Нащо ж ти сказав, що ви перші напали на Юранда?

Бо це правда!

Треба було збрехати.

— Я приїхав сюди битися, а не брехати.

—Добре ж ти бився — що й казати!

— А ти.не накивав п'ятами від Юранда до Щитна? — Pax! — мовив де Леве.—Цей рицар — гість Ордену.

— Байдуже, що він сказав,— втрутився брат Готфрід.— Без суду Юранда не скарали б, а на суді правда все одно виявилася б.

—Що ж тепер буде? — повторив брат Ротгер. Деякий час усі мовчали, потім заговорив суворий і

запеклий Зігфрід де Леве.

— Треба з цим кривавим псом покінчити раз і назавжди,— сказав він.— Де Бергова будь-що треба визволити. З'єднаємо залоги з Щитна, з Інсборка, з Любави, візьмемо хелминську шляхту і вдаримо на Юранда. Пора з ним покінчити!

Але крутій Данфельд, який умів кожне явище розглядати з усіх боків, заклав руки за голову, наморщив лоба і, подумавши, сказав:

—Без дозволу магістра не можна.

Якщо вдасться, то магістр ще й похвалить! — озвався брат Готфрід.

А якщо не вдасться? Якщо князь із списарями вдарить на нас?