Гі Мопассан - Твори. Том 1

У нього був глибокий, густий голос, гучний голос кремезного карлика, і його звичайнісінькі фрази звучали як питання. Говорив він про все. Видно, його дуже цікавило Гонтранове одруження.

— Я вже не кажу про одруження пана Бретіньї, хоч це зовсім не секрет, бо Оріоль розповідає про це всім.

їй зробилося млосно, холод побіг від кінчиків пальців, охопивши все тіло — руки, груди, живіт, ноги. Христіана ще не зовсім розуміла, але страх, що лікар не докаже і вона не знатиме правди, зробив її обережною.

— Он як! — прошепотіла вона. — Оріоль усім це розповідає?

— Так, так! Хвилин десять тому він мені самому це сказав. Добродій Бретіньї, здається, дуже багатий і вже давно любить Шарлотту. А втім, ці два шлюби влаштувала пані Онора. В її домі зустрічалися молоді люди…

Христіана заплющила очі. Знепритомніла.

Лікар гукнув на допомогу, і в кімнату прибігла покоївка;

потім з’явилися маркіз, Андермат і Гонтран, і всі кинулися діставати оцет, ефір, лід та всякі інші непотрібні речі.

Раптом молода жінка поворухнулася, розплющила очі, підвела руки і, скорчившись на ліжку, дико скрикнула. Вона намагалась говорити, бурмотіла:

— О, як боляче… Боже мій… як боляче… у крижах… Мене ніби розриває… о Боже мій… — І знову кричала.

Незабаром стало ясно, що почалися пологи.

Тоді Андермат кинувся по доктора Латона; той саме кінчав снідати.

— Мерщій ходімо… З дружиною нещастя… мерщій…

Потім він вигадав хитрість і сказав, що доктор Блек

саме був у готелі, коли почалися болі.

Доктор Блек підтвердив перед колегою цю брехню.

— Я тільки-но зайшов до принцеси, коли мені сказали, що з пані Андермат погано. Я прибіг. І якраз вчасно!

Але Вільяма, схвильованого і стривоженого, раптом охопили сумніви щодо обох лікарів; серце йому шалено калатало, і він без капелюха побіг до професора Ма-Руселя благати, щоб той прийшов на допомогу. Професор одразу ж погодився, застебнув сюртук машинальним жестом лікаря, що вирушає до хворого, і пішов великою поспішною, статечною ходою видатної людини, присутність якої може врятувати життя.

Як тільки він увійшов, обидва лікарі шанобливо й смиренно почали з ним радитись, повторюючи в один голос:

— Ось що сталося, дорогий професоре… Як ви вважаєте, дорогий професоре?.. Чи не було тут, дорогий професоре…

Андермат, розгублений від зойків дружини, і собі закидав Ма-Руселя питаннями і теж безперестанно називав його «дорогим професором».

Христіана, лежачи майже гола перед цими чоловіками, нічого не бачила, не знала, не розуміла; вона так страшенно мучилась, що всі думки вилетіли у неї з голови. їй здавалось, що її пиляють по животу і крижах довгою пилкою з тупими зубцями, які роздирали їй кості і м’язи, — поволі, нерівно, з поштовхами, на якусь мить зупинялись і знову пиляли, чимраз дужче.

Коли ці тортури на хвильку стихали, коли роздерте тіло давало розумові прояснитись, тоді в неї зринала думка — іце жорстокіша, ще болісніша за фізичний біль: він любить іншу жінку і от-от одружиться з нею.

І щоб угамувати пекучий біль, що ятрився в її душі, вона силкувалась викликати жорстоку муку в тілі — напружувала м’язи, вигиналась, і коли перейми починалися знову, принаймні ні про що не думала.

Ці муки тривали вже п’ятнадцять годин, Христіана так знесиліла від болю та розпачу, що більше не хотіла й жити і, корчившись від нестерпного болю, кликала смерть. І раптом після одного особливо довгого і жорстокого приступу їй здалося, що з неї виверглись усі нутрощі. І все скінчилось; біль ущух, як ущухають хвилі, і вона відчула таку велику полегкість, що навіть горе її на якийсь час заніміло. До неї звертались, вона відповідала знесилено, ледь чутно.

Над нею схилилось обличчя Андермата, і він сказав:

— Дівчинка… майже доношена… вона житиме…

Христіана тільки прошепотіла:

— О Боже мій!

Отже, у неї дитина, жива дитина, яка ростиме… дитина Поля! їй знову захотілося кричати, — так стисло серце від цього нового горя. У неї дочка! Ні, не треба! Ніколи б не бачити її… Ніколи не доторкуватися б до неї!

Її дбайливо вклали, цілували. Хто? Певно, батько й чоловік? Вона не знала. А де ж він? Що робить? Яка б вона була щаслива зараз, якби він любив її!

Минав час, спливали години, а вона навіть не помічала — день зараз чи ніч, їй пекла тільки одна думка: він любить іншу.

Зненацька їй подумалось: «А може, це неправда? Як би це я не знала про його одруження раніше за цього лікаря?»

Потім зрозуміла, що від неї все приховали. Поль подбав, щоб вона не довідалась.