Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

«Якщо уряд відмовиться бути справедливим до старателів і не виправить заподіяного їм лиха, всі, як один, на цьому мітингу присягаються негайно перейти до дій, щоб назавжди покласти край нестерпній тиранії пертського парламенту».

Останні слова резолюції потонули в громовому «ура», і багатотисячний натовп почав розходитись. Люди поверталися додому збуджені й веселі, несучи в серцях надію, що віднині для них почнеться нове, краще життя.

Тепер політикани Півдня уже не зможуть плескати язиками, ніби «нікчемна жменька баламутів та ледацюг» розпалює невдоволення й підбурює населення приїсків до заворушень; а сер Джон Форрест не збиватиме людей з пантелику розмовами про те, що «зловорожа й безчесна» преса навмисне роздуває повідомлення про дедалі зростаюче невдоволення політикою уряду і потяг до самоврядування на приїсках.

На цьому історичному мітингу в Калгурлі сказали своє слово всі прошарки населення приїсків. Сам народ підняв свій голос, щоб його почули. Голосно і ясно він заявив, що справа старателів — це справа всього народу і що створення самостійного приїскового штату — аж ніяк не маячна ідея невдоволених одиночок. Цю мету поставили собі всі жителі приїсків, домагаючись справедливого, демократичного представництва і включення приїсків як самостійної одиниці у федерацію австралійських штатів.

Так стояло питання. Це був міцний дрюк, занесений над урядом Форреста.

Рішення калгу’рлійського мітингу негайно почали втілюватися в життя. Майже одразу зібралася конференція в Кулгарді. На ній були присутні представники від муніципалітетів усіх приїсків, і шістдесятьма голосами проти одного вони висловилися за відокремлення приїсків.

Було накреслено проект заснування самостійного штату з портом Есперанс та розгалуженою сіткою залізниць, які зв’яжуть порт з приїсковими містами всередині країни. Це не тільки полегшило б і прискорило перевезення пасажирів та вантажів, а й зробило б Кулгарді, Калгурлі та інші далекі населені пункти незалежними від Перта й Фрімантла. Ідея ця поширилася з швидкістю лісової пожежі. Скрізь скликалися масові мітинги, ухвалювалися резолюції, і зрештою до парламенту була подана петиція. Але на Півдні сприйняли це як жарт, — там не розуміли інтересів населення приїсків. Уряд, звичайно, рішуче відхилив петицію.

Але що впертіше уряд Форреста опирався створенню федерації, то могутнішим ставав рух за відокремлення. Кінець кінцем сер Джон все-таки вирішив провести референдум, однак в основу опиту поклав страшенно плутаний і ще більше перекручений текст Білля про федерацію. Цей маневр нікого не ввів в оману.

Якийсь Морганс, магнат-золотопромисловець, що представляв Кулгарді в законодавчих зборах, був і проти федерації, і проти відокремлення. Виборці спробували відкликати його, але він відмовився виконати їхню вимогу і звинуватив учасників руху в «підлості та віроломстві». Старателі та рудокопи зле висміяли пана Морганса: мовляв, краще й не скажеш про поведінку цього поважного депутата парламенту.

На той час отця О’Гормана звільнили з посади. Він їхав до Лондона й обіцяв розповісти знайомим йому депутатам палати громад про утиски та злигодні, що їх терпить народ на приїсках.

Пригадали, як Джон Морлі, виступаючи в палаті громад напередодні англо-бурської війни, сказав міністрові в справах колоній панові Джозефу Чемберлену:

«В ім’я утвердження своєї верховної влади ви ставите такі умови Трансваальській республіці, яких ніколи не наважилися б поставити вашій самоврядній колонії».

На що Чемберлен відповів:

«Якби самоврядна британська колонія поставила британських підданих у такі умови, в які вони поставлені в Трансваалі, я запевняю, що ми втрутилися б і поклали б цьому край».

— Що ж, сказано вельми ясно, — додав від себе Дінні. — Керівники руху за відокремлення приїсків встановили контакт з членами палати громад, які беруться нагадати панові Чемберлену його слова, коли обговорюватиметься петиція населення золотих приїсків.

Було замовлено ошатну скриньку, зібрано тисячі підписів. Наклеєна на білий коленкор петиція до її величності королеви Вікторії разом з підписами під нею розтяглася не менш як на милю і закликала британський уряд задовольнити прохання вірнопідданих колонії про створення самостійного штату, відокремленого від Західної Австралії, але такого, що входить до австралійської федерації.