Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Ніхто не заперечував, що Олф Брайрлі зробив чудо з Мідасом. Першого ж місяця, як він став управляючим, рудник почав давати прибуток, а ще через кілька місяців, коли було відкрито нову золотоносну жилу, рудник вийшов на одне з перших місць по видобутку.

Нелегка то була справа — плазувати вогкими, темними штреками, вивчаючи склад вироблених забоїв, і промацувати діамантовим буром місця для нових розробок. Олф не тямив себе від радості, коли на глибині ста двадцяти футів натрапив на багатий поклад, розкрив його і пустив у хід. Ці забої ще й досі живили його рудні бункери.

Ольф знав рудник, як хлоп’я знає свою заводну іграшку, — стару, заіржавілу іграшку, яку воно само почистило, змастило й пустило крутитись. Він знав напам’ять кожну суточку й кожен закуток заплутаних ходів шахти, кожний підйом і скат, кожний допотопний пристрій для вибирання та подрібнення руди. Він капітально відремонтував устаткування й машини; підновлюючи та вдосконалюючи, вивчив кожну сильну і слабку ланку в ланцюгу виробничого процесу.

Сидячи у себе в конторі, де на стінах висіли плани рудника, а на столі лежали синьки з кресленнями машин, які він мріяв замовити, Олф усім своїм єством відчував напружений робочий пульс підприємства. З вікна своєї контори він бачив головну шахту і міг спостерігати, як робітників спускають лебідкою під землю; він підсвідомо линув думками за кліттю, уявляв собі, як вона, черкаючи об слизькі стіни шахти, спускається на дно, до нижнього горизонту. Він бачив, мов перед очима, рудокопів, які, згорбившись, з миготливим ліхтарем у руці, пірнають у вогку, затхлу імлу забоїв. Бачив, як вони чортихаючись, щоб заглушити страх, беруться до роботи у небезпечних висхідних штреках; чув, як натужно реве бур, як з гуркотом обвалюється порода, тільки-но хлопчина, що запалював, кинеться геть від підпаленого гнота.

Вдень і вночі йому вчувалося це гуркотіння породи по скатах шахти. Глухо, розмірено гупали товкачі ненаситної дробарки. Олф лаявся, обзиваючи ледарями відвальників породи, коли йому здавалося, що вони не працюють, а повзають, мов сонні мухи. Його непокоїло, що почата на південь від покладу проходка штреку на сполучення з сліпою шахтою йде надто повільно. Якщо хочеш збільшити видобуток — треба поспішати.

Просто біда з цими старими рудниками! Американські інженери казали, що вони анітрохи не кращі за корнуельські рудники, закладені сотні :років тому. Олфові було соромно за свій рудник, який розповзся на всі боки без будь-якого плану і не мав навіть необхідної вентиляції — нічого, що гарантувало б безпеку праці в забоях. Старі виробки в багатьох місцях обвалилися, в незакріплених склепіннях чулося підозріле шурхотіння та потріскування. Не дивно, що рудокопи відмовлялися там працювати. Олф зробив подекуди кріплення, намагаючись хоч трохи поліпшити умови праці, але вони й досі залишалися жахливими, і щомиті можна було чекати обвалів, аварій, простоїв.

Містер Брайрлі переконував правління в необхідності генерального перепланування рудника, встановлення вентиляції та кріплень. Але йому відповідали, що не будуть розглядатися ніякі плани, які вимагатимуть найближчим часом великих витрат.

Олф догадувався, в чому тут причина: рудник збираються продати. Розмова з Педді Кеваном підтвердила його підозри, хоч Олфові й не хотілося надавати значення словам хлопчиська. Олф розумів, що він виконав свою місію: вивів рудник з кризи, зробив його прибутковим. І тепер хазяї, напевно, продадуть його, поки видобуток зростає.

А тим часом Олф повинен був підтримувати цей видобуток на певному рівні. І він узяв на себе цей тягар, який що не день ставав дедалі важчим. Проте гордість і престиж вимагали, щоб Мідас утримався на тому місці, яке Олф йому відвоював.

Олф здобув репутацію розумного й здібного управляючого «старої школи», який чесно й сумлінно служить своїм хазяям. А завоювати таку репутацію було нелегко. Його метод грунтувався на власному практичному досвіді рудокопа та на уривках знань з техніки, геології і металургії, нахапаних ним від численних спеціалістів, з якими вій працював на різних стадіях розвитку гірничої справи. Ніхто краще за нього не усвідомлював своїх вад, і ніхто так не заздрив блискучим молодикам з університетською освітою, що приїжджали на рудники з Америки та Німеччини на запрошення великих компаній. На таких людей, як Олф, поки що зважали, бо вони знали країну, вивчили свою справу безпосередньо на приїсках. Але що далі, то частіше на чолі рудників ставили технічно грамотних чужинців.