Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

В боротьбі проти уряду Форреста населення приїсків не було самотнє — його підтримували інші штати. Вимога приїсків про відокремлення і включення їх до федерації відіграла вирішальну роль у кампанії за створення Австралійського Союзу.

Всі інші штати провели в себе референдуми й висловились за федерацію. Тільки населення Західної Австралії було позбавлене можливості виявити свою волю з цього питання.

Деякий час ніхто не знав, що ж зробив міністр колоній. Потім з’ясувалося, що він надіслав серові Александеру Онслоу, губернаторові штату й представникові англійської королеви в Західній Австралії, телеграму, в якій пропонував розяснити урядові Форреста пекучу потребу для Західної Австралії ввійти до федерації австралійських колоній. При цьому підкреслювалось, що приїскам буде надано право на відокремлення, якщо Західна Австралія не ввійде до федерації.

Горе-політики з Перта опинилися в ямі, яку самі собі викопали. Сер Джон мав обирати одне з двох: або розпрощатися з приїсками, або вступити до федерації. І ось обидві палати хапливо проштампували закон, що надавав право голосу всім чоловікам та жінкам, які прожили в штаті не менше року; знищення обмежень у виборчому праві зумовило успіх референдуму.

Старателі пишалися тим, що вони дали відчути урядові Форреста силу й організованість демократичного руху і що завдяки їм на Заході виграно битву за федерацію.

Воспер, Мік Меньйон і більшість перших організаторів Спілки захисту старательських прав вважали, що успіхи ці — кращий доказ правильності їхньої політики «спокійного і несхитного пасивного опору».

Але Дінні, Пат Мак-Грат, Майк Берн, Меллокі О’Дуайр та багато інших старателів, які брали участь у боротьбі протягом всієї компанії, казали, що коли цього й було досить, то тільки для початку. Старателі дістали змогу згуртуватися, створити міцну, дисципліновану організацію. Однак уряд змушений був капітулювати лише після того, як політика пасивного опору зазнала краху, коли стало ясно, що старателі ось-ось перейдуть до бойових дій. Громадська думка розбуркалась, і народився страх перед новою «Еврикою». Звичайно, те, що старателі захищали справедливу справу, зміцнювало їхні позиції. Але не це вплинуло на уряд Форреста. Міцна організація і войовничий дух — ось що змусило міністерство колоній заворушитись і забезпечило перемогу.

Якось увечері, коли в Міка Меньйона зайшла за це суперечка, «Діннин старий Кроу», як завжди, щось пробурмотів собі під ніс.

— Що ти там бубониш, Крісе? — запитав Мік.

Кріс без кінця цитував поетів, пророків та стародавніх філософів, і на нього дивилися майже як на оракула.

— Клеобалус каже, — промовив Кріс, — що «великою може бути лише та держава, громадяни якої бояться не кари, а ганьби».

Саме тоді, як політикани в Перті метушилися, мов розтривожена мурашва, арештовані старателі стали перед судом.

Їх привезли назад у Калгурлі, а справу передали на розгляд до апеляційного суду в Кулгарді. Було цілком очевидно, що жоден суд на золотих приїсках не визнає старателів винними і що справу краще припинити.

Для уряду тепер важливо було хоч про людське око зберегти свій престиж і уникнути нових сутичок. За цих обставин Меллокі О’Дуайру порадили самому з’явитися в поліцію, щоб його справу слухали разом з іншими.

Нарешті настав довгожданий день, коли прокурор заявив, що відмовляється від обвинувачення, і старателі з тріумфом повернулися додому.

Неспокійне життя вирувало на приїсках: не припинялися збори й мітинги, арешти, судові процеси і демонстрації, та Олф цього наче не помічав, — він увесь поринув у буденну роботу на «своєму» руднику. Так принаймні він звик про нього думати — як про свій, хоч частенько й кепкував з себе.

Адже на Мідасі йому не належало жодного грана золота, жодного гвинтика в машині. Він не мав ні акцій, ні контракту, які давали б йому право бодай на часточку того, що добували на руднику.

Та все-таки рудник, такий, яким він зараз став, був його дітищем, його творінням, складним механізмом, з якого Олф вичавлював скарби. Штейгер і рудокопи, інженер і механіки, техніки й службовці конторл кляли містера Брайрлі за те, що він в ім’я свого кумира висотує з них останні жили.

Примітивні методи розробки завдали руднику шкоди ще на зорі його існування. Це був один з найстаріших рудників на приїсках. З нього по-хижацьки вигребли всі багаті руди, а потім він стояв занедбаний близько двох років. Коли його знову пустили в експлуатацію, він давав попервах самі збитки — не менше тисячі фунтів на місяць.