Алессандро Мандзоні - Заручені

Читач знає, що того року точилася боротьба за успадкування герцогства Мантуї [39] Так звана Мантуанська війна (1628—1631), епізод Тридцятирічної війни. , у володіння яким,— коли помер Вінченцо Гонзага, не залишивши законних нащадків,— вступив герцог Неверський, найближчий його родич. Людовік XIII, або, вірніше сказати, кардинал Рішельє [40] Арман Плессі де Рішельє (1585—1642) — кардинал, державний діяч, який зіграв велику роль у зміцненні французького абсолютизму. Від 1624-го по 1642 рік був фактично правителем Франції. , підтримував цього правителя, натуралізованого француза, до якого він ставився прихильно, а Філіпп IV, або, вірніше сказати, граф Оліварес [41] Граф Оліварес (справжнє ім'я Гаспаро де Гусман; 1587—1645) — всесильний фаворит деспота Філіппа IV. До 1643 р. керував усіма справами іспанської монархії. (його звичайно величали граф-герцог), з тих же міркувань не бажав бачити його володарем Мантуї і оголосив йому війну. А що це герцогство було ще й імперським леном [42] Акт передачі земельного володіння верховним феодальним володарем підлеглому васалові. , то обидві сторони вдавалися до всіляких інтриг та погроз, перша — щоб домогтися від імператора Фердінанда II згоди на інвеституру нового герцога, а друга — щоб домогтися відмови від неї і навіть підтримки для вигнання герцога Неверського з держави.

— Я схильний думати,— мовив граф Аттіліо,— що ці справи можуть владнатися. За деякими певними ознаками...

— Не вірте, синьйоре граф, не вірте,— урвав його подеста.— Я тут, у цій глухомані, маю змогу знати всі обставини, бо синьйор кастеллан, іспанець, котрий через свою добрість ставиться до мене прихильно і, як син одного улюбленця графа-герцога, чудово поінформований про все...

— А я кажу вам, що мені щодень доводиться розмовляти в Мілані з цілим рядом осіб, і я знаю з надійних джерел, що папа, дуже зацікавлений у справі миру, виступив з пропозиціями... [43] У той час папський престол займав Урбан VIII (1623—1644), який зовсім не прагнув до миру; підтримуючи претензії герцога Неверського і Рішелье, він водночас таємно постачав зброєю їхніх супротивників.

— Так і повинно бути, такий уже порядок; його святість виконує свій обов'язок; папа завжди повинен старатися, щоб християнські правителі жили в мирі. Але у графа-герцога своя політика, і...

— І, і... і звідки вам знати, синьйоре мій, що в дану мить думає імператор? Чи ви гадаєте, що на світі нічого більше немає, крім вашої Мантуї? Справ, про які доводиться думати, дуже багато, синьйоре мій! Чи ви знаєте, скажімо, до якої міри імператор може в даний час покладатися на цього свого князя Вальдістано, чи Валлістаї, чи як там ще його звуть, і...

— Справжнє його ім'я,— ще раз втрутився подеста,— німецькою мовою Вальєнстейно [44] Спотворене на італійський манір ім'я німецького імперського полководця Альбрехта Валленштейна (1583—1634), який сформував під час Тридцятирічної війни велику найману армію ландскнехтів, що використовувалася для придушення антифеодальних виступів та визвольного руху. , я сам чув, так не раз називав його наш синьйор кастеллан, іспанець. Проте будьте певні, що...

— Ви збираєтесь мене вчити? — урвав його граф, але дон Родріго підморгнув йому, натякаючи, щоб він задля нього, Родріго, перестав суперечити. Граф замовк, а подеста, як ото знятий з мілини корабель, дав хід своєму красномовству й помчав на всіх вітрилах.— Вальєнстейно мене непокоїть мало, бо граф-герцог бачить геть усе, і якщо Вальєнстейно забагнеться комизитися, то він зуміє скерувати його на вірний шлях — не добром, то силою. Він, повторюю, бачить усе, й руки в нього довгі. І якщо вже він, як справжній політик,— а він ним і є! — поставив собі за мету (і правильно!) не дати синьйорові герцогу Неверському пустити корені в Мантуї, то, отже, цьому не бути; і синьйор кардинал ді Річилью тільки марно штрикає шпагою воду. Мені просто смішно, як цей любий синьйор кардинал збирається помірятися силами з самим графом-герцогом, із самим Оліваресом! Ото вже, воістину, хотілось би мені воскреснути десь так років через двісті, щоб послухати, що скажуть нащадки про це безглузде домагання. Тут самих тільки заздрощів мало,— тут потрібна голова, а таких голів, як голова графа-герцога, в цілому світі лише одна-однісінька. Граф-герцог, синьйори мої...— вів далі подеста, немов несучись на крилах ходового вітру і сам дещо дивуючись із того, що ніде не зустрічає жодного підводного каменя,— граф-герцог — старий лис (хай буде мені дозволено так висловитися при всій моїй повазі до нього!), котрий зіб'є зі сліду будь-кого, і якщо він цілиться праворуч, то можна бути певному, що влучить ліворуч. Звідси й виходить, що ніхто й ніколи не міг похвалитися, буцімто знає його наміри, і навіть ті, кому належить дбати про їхнє виконання, хто складає депеші, нічого в них не тямлять. Я можу говорити з деяким знанням справи, бо добрий синьйор кастеллан удостоює мене своєю бесідою і в певній мірі довіряє мені... А граф-герцог, навпаки, докладно знає про все, що вариться в казанах інших дворів. І варто комусь із цих великих політиків (а треба признатися, серед них є й вельми спритні) задумати якийсь хід, як, дивись, граф-герцог уже й розгадав його за допомогою свого розуму та потаємних зв'язків, які в нього є всюди. А цей бідолаха, кардинал Річилью, спробує тут, нюхне там, пріє, вибивається із сили. І що ж? Тільки-но умудрився він зробити підкоп, як у графа-герцога вже готовий зустрічний.