Алессандро Мандзоні - Заручені

— А до речі, й перепочинемо трошки, бо мені цей кошик вже добряче набрид, та й під'їсти чогось не завадить,— сказала Перпетуя.

— З умовою — не гаяти часу, адже ми мандруємо не задля розваги,— озвався й собі дон Абондіо.

Їм були дуже раді, прийняли їх із розкритими обіймами. Ще б пак — адже вони нагадали про добру справу. «Чиніть добро якнайбільшій кількості людей,— зауважує з цього приводу наш автор,— і вам випадатиме частіше бачити обличчя, що радуватимуть вас».

Обіймаючи добру жінку, Аньєзе розридалася, що принесло їй деяке полегшення. Схлипуючи, вона відповідала на розпити господині та її чоловіка про Лючію.

— Там їй куди краще, ніж нам,— сказав дон Абондіо,— вона в Мілані, в безпеці, далеко від цієї чортівні.

— То ви вирішили втікати? Синьйор курато і все чесне товариство? — спитав кравець.

— Звичайно,— в один голос відповіли господар та його служниця.

— Дуже вам співчуваю.

— Ми прямуємо до замку ***,— сказав дон Абондіо.

— Це ви добре придумали: там безпечно, як у церкві.

— А тут не страшно? — спитав дон Абондіо.

— Ото я скажу так, синьйоре курато: ті гості навряд чи сюди припхаються. Слава богу, надто вже ми далеко від їхньої дороги. Хіба, може, якась випадкова вилазка, хай нас бог милує. Але, у всякому разі, час у нас є. Ось тільки спершу треба довідатися, що робиться в тих нещасливих селах, де вони поставали на постій.

Було вирішено спинитися тут, щоб трохи перепочити, а що був час обіду, то кравець сказав:

— Синьйори, прошу вас ушанувати мою скромну трапезу. Пригощайтеся на здоров'я, пропоную це вам від щирого серця.

Перпетуя заявила, що в неї є чим підживитися. Після недовгих взаємних церемоній вирішили, як ото кажуть, влаштувати складчину і пообідати гуртом.

Дітлахи з великою радістю повсідались біля Аньєзе, своєї давньої приятельки.

— Мерщій, мерщій,— звелів кравець одній із дівчаток (тій самій, яка колись носила їсти вдові Марії,— не знаю, чи пам'ятаєте ви цей випадок), — піди облущ із п'ятеро скороспілих каштанів, що лежать у кутку, й спечи їх.

— А ти,— звернувся він до одного з хлопчаків,— піди в город, трусни персикове дерево, щоб упало штук кілька, і принеси їх сюди, тільки гляди мені — не теє! А ти,— повернувся він до другого,— видерись-но на фігове дерево та нарви, які спіліші. Адже ви всі добре наважили руку на цій справі!

Сам він подався просвердлити барильце з вином, а дружина — дістати скатертину та серветки. Перпетуя повикладала свої харчі. Накрили на стіл. На найпочеснішому місці були серветка й фаянсова тарілка для дона Абондіо разом із прибором, прихопленим у кошик Перпетуєю. Сіли до столу й пообідали, якщо й не дуже весело, то все ж веселіше, ніж цього сподівався будь-хто з гостей того дня.

— Що ви скажете про таке лихо, синьйоре курато? — спитав кравець.— Неначе читаєш про нашестя сарацинів на Францію [151] Тобто вторгнення арабів у Францію з Іспанії у VIII ст., яке було відбите Карлом Мартеллом (битва під Пуатьє, 732 p.). .

— Що ж я можу сказати? Видно, й це мало впасти нам на голову!

— І все ж ви вибрали собі надійне пристановище,— провадив далі господар,— хто туди зважиться полізти? І товариство там знайдете. Я чув, що там переховується вже чимало народу й щогодини прибувають усе нові втікачі.

— Хочу сподіватися,— мовив дон Абондіо,— що нас там радо приймуть. Я знаю цього чудового синьйора. Якось мені випала честь бути в його товаристві, він був тоді надзвичайно люб'язний.

— А мені,— сказала Аньєзе,— він звелів через найсвітлішого монсиньйора переказати, щоб у разі якоїсь потреби я зверталась просто до нього.

— Яке велике, чудесне навернення! — вигукнув дон Абондіо.— І як стійко він тримається, чи не так? Дуже стійко.

Кравець почав розводитися про святе життя Безіменного, про те, як той — бич для всього околу — раптово зробився для всіх прикладом і благодійником.

— А де ж усі ті, кого він тримав при собі... уся його челядь? — спитав дон Абондіо, який не раз уже чув дещо про це, але все ще не міг остаточно заспокоїтись.

— Більшість відпущено,— відповів кравець.— а ті, що при ньому, геть змінились, і то як! Одно слово, цей замок зробився просто Фіваїдою [152] Фіваїда — область у Єгипті, улюблене місце християнських самітників. ,— адже ви знаєте про ці речі.

Потім господар завів з Аньєзе розмову про кардинала.

— Великий чоловік! — мовив він.— Великий чоловік! Шкода, що він був у нас поспіхом, мені навіть не випало вшанувати його як слід. Як би мені хотілося побесідувати з ним іще раз, у спокійніших умовах!