Алессандро Мандзоні - Заручені

А втім, ця відстрочка була не дуже тривалою. Присланий з Мілана наказ про переслідування Ренцо був уже ознакою того, що порядок в місті відновлюється; і майже одночасно прийшло й пряме підтвердження цього. Граф Аттіліо негайно виїхав, під'юджуючи свого кузена вперто йти до мети й домогтися успіху, обіцяючи зі свого боку негайно докласти зусиль, щоб усунути з його дороги ченця. Отака доречна лиха пригода з нікчемним суперником мала зіграти чудову роль у цій справі.

Не встиг Аттіліо від'їхати, як із Монци цілий і неушкоджений прибув Грізо. Він доповів своєму господареві про все, що зміг вивідати: Лючія, виявляється, знайшла притулок у такому-то монастирі, під заступництвом такої-то синьйори. Дівчина весь час ховається, ніби справдешня черниця: ніколи не виходить за ворота монастиря й буває присутня на всіх церковних відправах, стоячи за заґратованим віконцем. Це дуже не подобається багатьом, хто краєчком вуха чув про її пригоди та незвичайну красу й був би не проти роздивитися на неї ближче.

Від цього донесення неначе біс вселився в дона Родріго, або ж, вірніше сказати, біс, який доти сидів у ньому, зовсім розперезався. Що ж тепер робити? Досі сприятливий збіг обставин усе дужче розпалював його пристрасть, інакше кажучи — оту суміш себелюбства, люті й нахабної примхливості, з яких і складалася його пристрасть. Ренцо відсутній, він — опальний вигнанець, бандит, тож щодо нього все дозволено, і його наречену можна вважати, в певному розумінні, майном бунтаря. Єдиний чоловік у світі, який хотів би й міг утрутитися в цю справу й зчинити такий шум, що його зачули б здалеку й притім навіть високі особи, був оцей божевільний падре Крістофоро, що незабаром, мабуть, буде позбавлений змоги шкодити справі. І ось тобі — нова перешкода, яка не те щоб зводила нанівець усі ці переваги, але, можна сказати, робила їх недійовими.

Монастир у Монці, навіть коли б у ньому не було синьйори, виявився для дона Родріго кісткою не по зубах, і хоч хай як він подумки кружляв довкола цього притулку, він не міг придумати жодного способу заволодіти Лючією силою чи підступом. Дон Родріго уже був майже готовий відмовитися від свого задуму й виїхати кружним шляхом до Мілана, щоб навіть не переїжджати Монци. А там кинутися у вир друзів і всіляких розваг, аби веселими втіхами зовсім відігнати від себе цю думку, яка стала такою болісною для нього. Ох, ці ж друзі! Обережніше з цими друзями! Замість розвіятися, він міг у їхньому товаристві наскочити на нові неприємності, бо ж Аттіліо напевно вже розбовкав про все й викликав загальну цікавість. З усіх боків почнуть розпитувати про цю горянку,— доведеться все пояснити. Вирішив удовольнити свою примху, а що з цього вийшло? Взялися до справи, сказати правду, не зовсім пристойної, але ж не можна завжди стримувати своїх пристрастей. Головне — вдовольнити їх. То як же вийти з цього становища? Залишити переможцями на полі битви селюка й ченця? Оце так! І несподівано щасливий випадок, без усяких твоїх старань, усунув селюка, а спритний друг обіцяв усунути ченця, то хіба можна не використати обставин й ганебно облишити свій задум? Тоді хоч не з'являйся у благородному товаристві, бо засміють. І потім, як ти повернешся до свого маєтку, в село, де, не кажучи вже про безперестанні й болісні нагадування про цю твою пристрасть, ти носитимеш на собі ганебну пляму від невдалого задуму, де водночас ростиме загальна ненависть до тебе й занепадатиме твоя всемогутність? Де на обличчі кожного голодранця, незважаючи на низькі уклони, можна буде прочитати в'їдливе: «Що, вхопив шилом патоки? Який-бо я радий!»

Шлях кривди широкий, зауважує з цього приводу наш автор, та це не означає, що він зручний: є на ньому свої терени, свої слизькі місця. Шлях цей неприємний і стомливий, хоч і йде вниз.

Дон Родріго не хотів ні зійти з цього шляху, ні повернути назад, ані спинитися, проте дійти до кінця сам був неспроможний. Та йому спала на думку одна річ, яка могла б допомогти йому в цій справі, а саме: звернутися до одного чоловіка, чия рука діставала туди, куди не досягав навіть зір інших. Для цього чоловіка важкість заходу нерідко ставала додатковою підставою взятися за нього. Проте тут були свої незручності й певний ризик, тим більший, чим менше можна було розраховувати все заздалегідь, бо ж важко було визначити загодя, до чого доведеться дійти, зв'язавшися з таким чоловіком — дуже могутнім спільником, але й не менш норовливим і небезпечним кондотьєром.