Віктор Домонтович - Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

Тобто Пантелеймона.

Тарасові твори пішли з Кулішевої руки так само, як і Марка Вовчка. 22 грудня року 1857 Куліш писав до Тараса: «Коли у тебе є гарні вірші, то пришли мені їх на прогляд, щоб пішло воно з моєї руки, як „Наймичка“ [«Наймичку» надрукував Куліш у «Записках о Южной Руси»], которої — сам бачиш — я не зопсував. Щиро кохаю твою музу і не пожалую часу переписать, що вона тобі внушала, — нехай не виходить між люди розхристана й простоволоса, циганкою — нехай явиться мирові гарною дівчиною, отецькою дочкою, щоб знати було по дочці й батька».

Не Куліш звертався за порадами до «великого характерника», а навпаки, Шевченко до Куліша.

Дорошкевич у своїй книзі про Марка Вовчка нотує: «До Куліша вже в кінці Немирівської доби ми бачимо якесь обережне, я б сказав, офіційне ставлення» (С. 7—9), а на С. 95 повторює думку про «деяке розхолодження, для нас незрозуміле».

Ол. Дорошкевич дає іншу дату: «не пізніше 21 січня». Та лист Віри Аксакової до М. Гр. Карташевської з 17 січня 1859 дозволяє нам пересунути дату, запропоновану від Дорошкевича, до 16-ого січня. У листі Аксакової читаємо: «Суббота, 17 янв. 1859. Рассеяность Чижова, кажется, продолжается, и теперь мы его видели только раз на короткое время, и он вдруг говорит, что у меня был вчера два раза Анд. Ник. Маркевич, но не застал меня дома. — Конечно, я не поверила, сказала ему, что не Петерб. ли эта рассеяность, оказалось, что это другой Маркевич, именно муж сочинительницы».

Про кепські обставини й безгрошів’я Маркевичів згадує також і М. К. Чалий, їхавши з Немирова до Петербурга Маркевичі вже в Києві опинилися без грошей.

— Іду якось, — розповідає М. К. Чалий у своїх споминах, — здається, року 1858 повз один заїзний двір на Подолі (у Києві), дивлюся, під вікном сидять Марія Олександрівна й Опанас Васильович.

Зайшов я до їх: бачу, бідують люди.

Взяв я в них щось чимало «Оповідань», метнувся в гімназію, попродав, зібрав 50 рублів і одніс Опанасові.

За день сиджу собі в своїй квартирі під вікном, дивлюся — під’їхав мій Опанас на візникові в циліндрі, під пахвами повнісінько у його — для себе цигари, для жінки якісь ласощі, для сина іграшки — і всі 50 рублів витратив на дурниці, навіть візникові нічим було заплатити.

У листі з 23 квітня 1859 р. Віра Аксакова запитувала М. Г. Карташевську: «Кажуть вийшла „Інститутка” Марка Вовчка?»

«Без синтезу».

Наводимо цю нотатку Марка Вовчка в оригіналі. «Знакомство мое с П. А. Кулишем длилось недолго. Оно пришлось в пору тяжелых нравственных потрясений и испытаний. В ту пору он был изрядно помят жизнью, порядочно озлоблен, крайне нервен и носил задатки будущего психоза, но энергии, любви к своему делу было еще много. И был это, не взирая на многие болевшие раны, человек чистый, страстный работник и из лучших сынов своего края» ( Вовчок М . Твори. — Т. IV. — С. 96).

Ол. Дорошкевич у своїй книзі про Марка Вовчка наводить дуже цікавий документ, виписку на обгортці, здається, Кулішевого листа до Мик. Дан. Білозерського про Вовчка: «Письмо из Петерб. 18 сент. 1858. Повестями Марко Вовчка очарован [Шевченко] в полном смысле. Сделал складчину между ценителями малор. слова и послал браслет в 120 р. Вовчок просил его исправить что-нибудь в новой его повести, так он с ужасом говорит: „Как можно к этому прикасаться. Это для меня самого источник истины и красоты“. Я не разделяю его мыслей и самому ему толкую: „Ради Бога, не печатай ничего, как напишется“» (С. 78—79).

Листи Куліша до Каменецького опублікувала Катерина Лазаревська: Куліш і Марко Вовчок. (Кілька невиданих листів) // Україна. — 1929. — Липень-серпень. — С. 102—105.

Ол. Дорошкевич так викладає цей епізод у своєму біографічному нарисі: «Побачення не дало жодних авансів Кулішеві в його новій пристрасті, і вже 16 травня бачимо його в Твєрі: це здивувало Тургєнєва»… Гіпотезу нездійснених «авансів» висловлює й П. Чубський. «Навесні рішуча атака на серце Марковичевої, гарбуз од неї і подорож із дружиною Волгою на Кавказ… Єдиного, здається, разу, а саме влітку 59 р. одваживсь був Куліш на рішучий крок у романі з Марковичевою, одкинувши навіть побоювання, що це, мовляв, приведе до гіркого каяття, готовий поринути в пекло кохання… Але й ця „сміливість“, така йому невластива, на цей раз не допомогла… Марковичева дала Кулішевому залицянню одсіч». Пор. у В. Доманицького (Зап. Н. т. ім. Т. Шевченка. — Т. 88. — С. 227).