Віктор Домонтович - Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

У 60-ті роки на перший план були висунуті питання нового оформлення побуту, перебудови родини на нових принципах. Люди 60-х років несли революцію в сферу особистого й родинного побуту; вони не тільки проголошували нові принципи людських взаємин, але й робили спроби послідовно перевести їх у власне життя.

М. Піксанов у передмові до книжки Т. Богданович «Любовь людей шестидесятых годов» пише:

«Визнання рівноправності й свободи жінки в коханні та шлюбі та зречення власницьких бажань чоловіка — оці два принципи прийняв і виправдав у своєму власному житті Чернишевський. Цю переконаність, що її він купив дорогою ціною власного досвіду, він перелив і в свій роман „Що робити“ і в своїх читачів. Те саме завдання: перемогти в собі власницькі бажання — стояло і перед П. І. Боковим і перед Н. Д. Шелгуновим. Розв’язати це завдання було важко, боляче, та його розв’язали, — і в цьому допомогли не тільки високі особисті моральні сили та обдарованість названих діячів, а й той визвольний світогляд та певність, що в ній вони жили. Для них питання особистого щастя були пов’язані з проблемами соціальних реформ, громадської поведінки, революційної чинности нарешті. Вони не хтіли „щастя в кутку“, особистого й родинного благоденства. Свою особисту долю вони зв’язували з колективом, вони підкоряли її громадській дисципліні. Це й давало їм величезну силу».

На зміну дворянству й дворянсько-поміщицькому феодальному режиму йшов новий клас, клас буржуазії. На арену виступав різночинець, що ніс з собою нову психіку, нові соціальні звички, відмінні громадські погляди й переконання.

Чернишевський, Шелгунов, Міхайлов, Сєченов належали до авангарду різночинської інтелігенції. Куліш стояв на чолі української різночинської інтелігенції, й його листування 60-х років з панночкою Рентель показує, як глибоко зміна протилежних класів позначилася на ідеології того часу.

Родина — перший осередок суспільства. У ній найбільше залишається рештків минулого. Її треба було наново перечистити від сміття давніх поглядів і перебудувати на нових розумних принципах. Треба було перебудувати родину, перебудувати кохання, шлюб та шлюбні взаємини чоловіка й жінки.

Покоління 60-х років, як це показав Плеханов у своїй книзі про Чернишевського, поділяло ідеологічні погляди утопічного соціалізму з його провідним гаслом «думка керує світом». Люди 60-х років були раціоналісти. З їхньої теорії «розумного егоїзму» виходило й їхнє ставлення до родини й шлюбу. В основі родини й шлюбу повинні бути воля й рівність. У минулому родина була побудована на цілком протилежних основах. Тоді панував деспотизм чоловіка, рабство жінки й дітей, почуття було сковане.

«Розум може панувати над життям, і людина може погодити своє життя з переконаннями», — писав «Современник» р. 1856. «Освіченій жінці, — читаємо в «Епосі» Достоєвського, — потрібна ширша дорога, яку не слід загороджувати або ж засмічувати голками, нитками, тамбурними крючками й тамбурним в’язанням».

Жіноче питання набуло в 60-ті роки особливої ваги. Часописи найрізноманітнішого напряму присвячували йому статті. Навіть «Морський збірник» одвів йому почесне місце. Виник навіть спеціальний жіночий часопис «Наук, искусства и литературы для девиц» — «Рассвет» [51].

Ідеологи поміщицько-феодального ладу в «волі почуття», в «емансипованому шлюбі» бачили проповідь розпусти, а в жіночій рівноправності — знищення родинних устоїв. Реакційна преса лила помиї на перших «емансипованих» жінок, що одвідували університети, на «голених нігілісток», що улаштовували «комуни», «артілі», швацькі майстерні. Поет Щербіна знущався:

Надзвичайно цікаво, що Куліш пішов в даному разі за «нігілістами», за Чернишевським. Ще в листах до Милорадовичівни він висунув ідею емансипованої жінки, ідею незалежної, самостійної «жінки-чоловіка».

Тепер, через два роки, в листах до Рентель він розгортає цілу програму розв’язання жіночого питання в дусі Чернишевського.

У листах до Рентель зовсім немає тієї слов’янщини, що так густо загачує листи до Милорадовичівни, немає «пророцької пози», цитат з Байрона, згадок за Прометея.

Мова йде не про Месію й покірну, самовіддану Марію, а про визволену незалежну жінку й розумного та вільного чоловіка, «критически мыслящую личность».