Віктор Домонтович - Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

Року 1890 у своїй поемі «Куліш у пеклі» він повторює негативну характеристику Вовчка:

А 20 липня 1889 в листі до Ом. Огоновського додав такі пояснення:

— Марка Вовчка вигадав я по созвучному слову Марковичка , та й не помиливсь, приложивши такий псевдонім: сей-бо вовчок , той, що росте диким паганцем на плодючому дереві, висисав так само живі соки з людей, що держали його на світі.

З приводу наведеного уривка з Кулішевої поеми Ол. Дорошкевич зазначає: «Здається, в цій непристойній характеристиці виступає, як на долоні, вся мстива, себелюбна натура Панька Куліша».

Справді, непристойна!.. Справді, був Куліш мстива й себелюбна людина!.. Але в своїх взаєминах з Марковичевою чи вже й був Куліш такий відмінний од інших, та от хоча б і від Тургєнєва? Тургєнєв мав значно м’якішу й лагіднішу вдачу, але й він пише Марку Вовчкові «свирепые письма», і він читає їй нотації, застерігає, попереджає.

Коли року 1861 Марія Олександрівна поїхала з Парижа до Рима вкупі з Олександром Пасеком та Єшевським, Тургєнєв написав їй досить сердитого листа, в якому ущипливо зазначав: «Використайте принаймні з користю Ваше перебування в Римі. Не млійте, сидячи годинами бік-коло-боку з Вашими, проте, наймилішими приятелями; дивіться, вчіться, ходіть по церквах і галереях» (1/ІІІ—1861). А в наступному листі (4/ІІІ—1861) застерігав: «Поміркувавши з приводу мого листа, Ви самі впевнитесь, що Вам не можна йти далі тією самою ж доріжкою».

Отже, в попередженнях Тургєнєва той самий зміст і сенс, що і в словах Кулішевих, коли той «остерігав Марковичеву».

А 2 січня року 1861 Герцен писав до М. К. Райхель:

— Марія Олександрівна збалувалась зовсім і пішла писать, та не повісті, а «были».

Куліш назвав Марковичеву лисицею. Це не його самого думка. Тургєнєв 22 травня 1861 р. писав Марковичевій:

— Ви не без хитрощів, як самі знаєте… Ви химерна істота, й Вас розібрати дуже важко.

У листі до Тургєнєва з 1/ІІІ—1861 Герцен нотує про Марка Вовчка:

— Хай вона має хоч десять інтриг — мені діла немає і, розуміється, я не кину каменя, але загальна фальшивість — інша справа.

Отже, справді, як розібратись в усій її поведінці? Вона їде з Пасеком до Рима та не тільки з самим Пасеком, а ще й з Єшевським, а в листах до Тургєнєва запевняє його, що вона «віддана йому назавжди». «Віддана назавжди», з одного боку, і роман з Пасеком та Єшевським, з іншого. Як сполучити це? Чи це тільки надзвичайний цинізм, єхидство, лисячі, жіночі, двозначні хитрощі, чи, може, таки і справді «відданість назавжди», велике кохання, коли можна все дозволити й на все піти, мати ще десять романів, інтриг, закоханостей і все ж зберегти в собі цнотливу й піднесену ілюзію кохання єдиного й назавжди незмінного?

Щоправда, «свирепость» Тургєнєва не така гостра, не така пристрасна, не така поривна й палка, як у Куліша. Незважаючи на всі зрадливі хитрощі Марка Вовчка, Тургєнєв намагається захищати її від закидів Герцена; взагалі у своїх взаєминах із Марком Вовчком, у своїх почуттях до неї Тургєнєв був лагідний, іронічний і поміркований: «барственный»!.. Оцієї «барственности» й бракувало різночинцеві Кулішу з його неврівноваженістю й різкістю. Тургєнєв у своїх почуттях ішов на компроміс там, де Куліш рвав.

Якось Толстой казав Тургєнєву:

— Я не можу визнати, щоб те, що Ви кажете, було Вашим переконанням. Ви намагаєтесь заховати суть Ваших думок і звете це переконанням.

Такий був Тургєнєв і в своїх громадських поглядах і в стосунках із жінками.

Чергові романи Марка Вовчка набували ваги якоїсь сенсації й приносили їй, як зазначає Ол. Дорошкевич, авреолю оригінальної, експансивної жінки.

Герцен писав Тургєнеєу про Марка Вовчка 1 березня року 1861 з приводу чуток про плутані її романи, про її мандрівки, про її зустрічі й знайомства:

— Ти на неї маєш вплив (мабуть, вона на тебе — більше) і, коли ти хочеш бути їй корисним, постав її на ноги і виплутай із світу поганих спліток, подвійних кохань, кокетства й брехні. Бо Жорж Занд не через те велика письменниця, що багато капостей робила.

Мандрівки й поети стали звичайні в житті Марка Вовчка, і слава проходила в мандрівках через поетів. Марко Вовчок належала до жорж-зандівської доби жінок-письменниць. Письменниця почуттів, вона робилася приятелькою письменників.