Віктор Домонтович - Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

Чекаючи в Берліні на приїзд Марка Вовчка, Куліш спочатку мав намір проїхати з Берліна в Дрезден, щоб помандрувати в горах Саксонської Швейцарії і повернутись до Берліна, коли приїде туди Марія Олександрівна. Але, одержавши телеграму від Каменецького, Куліш змінив свою думку, згадавши про зайві витрати.

— Дождусь їх в Берліні, а потім ще буде час мандрувати по художніх пустелях.

Куліш не хотів повертатись, не побачившись із Марком Вовчком. Він не губив сподіванки на примирення; на бажане для нього розв’язання любовного конфлікту.

У тому ж листі до Каменецького Куліш писав:

— Виїхати, не побачившись з нею, нема для чого: між нами залишилось би щось вороже. У мене ж її білизна, у неї мої гроші. Ми зустрінемось і розлучимось друзями. Я можу залишитись з нею в Берліні одну годину. Добре, що Ви мене попередили. Листа од Вас ще нема. Відповідь на цей пошліть в Дрезден. Мені дуже цікаво знати всі подробиці другого її роману. Певне, й вона сама розповість мені багато цікавого вільно й невільно. Стежити за нею завжди буде для мене цікаво. Доля цієї жінки рідкісна. До того ж я кохаю її, незважаючи на всі її хиби і на все те, що з боку кожної іншої жінки щодо мене можна було б назвати підлотою.

У ревнощах багато важить цікавість. Цікавість одна зі складових частин у ревнощах, що іноді може заповнити все. Є вища втіха роз’ятрювати рани подробицями визнань, стежити за жінкою, що кохає, в найдрібніших деталях її зрад. Куліш, як найсолодшу мрію, плекає в собі хоробливе бажання випити до дна вщерть повний келех ревнивої цікавости: наситити ревнощі цікавістю.

— Кожен рух і кожне її слово, — визнається Куліш Каменецькому, — тепер для мене буде предметом психологічного розгляду. Ніхто так не зробить в даному випадкові, як вона. Це буде або ж повна одвертість, або ж жалюгідна скритність, жалюгідна через огидне для мене лукавство та двоєдушність.

І Куліш кидає Марку Вовчку декілька обвинувачень:

— Вона звикла обманювати й навряд, щоб раптом кинула цю звичку багатьох років. Фальшиве її становище щодо чоловіка знівечило її вдачу. Я бажав би, щоб вона жила одверто з Тургєнєвим. Це відродило б у ній багато. Соромно буде Тургєнєву, коли він допустить її до двозначної ролі! Цікаво знати, скільки добра й фальшивости в цій людині. Жалько, коли він такий матеріаліст, як казали мені. Та годі — побачимо! [35]

Марія Олександрівна виїхала з Петербурга не сама, а разом з Тургєнєвим. Тургєнєва урочисто випроводжали в закордонну подорож петербурзькі літератори, улаштувавши обід у Дюасо. На обіді були Гончаров, Некрасов, Панаєв, Ребіндер, Нікітєнко та інші.

Виїхала Марковичка з малим сином Богдасем та Тургєнєвим вранці 29 квітня, бо вже, як зазначає Ол. Дорошкевич, 30 о 6 годині вечора Тургєнєв пише з-під Пскова (мало не 270 верстов від Петербурга) листа до графині Лямберт, де занотовує:

— Я вам напишу з Берліна, відправивши пані Маркович до Дрездена. Я вам розповім про нашу мандрівку. — І далі додає про Опанаса Васильовича: — А чоловік її нестерпна людина з породи доброчинних, роздратованих і чесних дурнів.

П. Анненков переказує про цю подорож зі слів Тургєнєва: «Тургєнєв був із Марією Олександрівною в дуже приятельських взаєминах і подорожував з нею та малим її сином Богдасем до Берліна в поштовій каретці, де вони сиділи втрьох. Залізниці до Берліна тоді ще не існувало. Тургєнєв із веселим гумором розповідав потім, як жвавий хлопчик сидів у нього всю дорогу на руках, на ногах і спав на шиї».

В одному з червневих листів до Марка Вовчка того ж таки року 1859 Тургєнєв із приємністю згадував про ті «довгі, довгі й хороші розмови, що їх вони вели під час мандрівки». «Особливо, — пише Тургєнєв, — залишилася у мене в пам’яті одна розмова в маленькій каретці між Ковном та кордоном тихої й теплої весняної ночі. Я не пам’ятаю, про що власне ми розмовляли, але поетична спільність збереглась у мене в душі від тієї ночі. Я знаю, що ця подорож нас зблизила і дуже цьому радий».

Травень року 1859, подорож Кулішеву за кордон і тодішні взаємини його з Марком Вовчком Ол. Дорошкевич змальовує так: «Після невдалого освідчення перед Марком Вовчком його (Куліша) опанувала страшна нудьга; бажаючи її розвіяти, він несподівано виїхав за кордон, хоч збирався в Україну. 26 квітня він був уже в Ковні і поспішав через Кенігсберг до Берліна. Можна гадати, що саме в Берліні він чекав на Марка Вовчка, яка тими ж днями лаштувалася за кордон».

Ми дозволили б собі не погодитись із цим викладом подій і фактів року 1859, як їх оце змальовує Ол. Дорошкевич.