Бруно Шульц - Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Літні дні не мають смеркань. Поки ми роззирнулись, у крамниці була вже ніч; запалювано велику гасову лампу, і справа точилася далі. У ті короткі літні ночі не варто було повертатися додому. Години спливали, батько ж тим часом сидів у позірній зосередженості і позначав береги листів дотиками пера, лишаючи там чорні летючі зірочки, чорнильних чортиків, волохаті пушини, що заблукано кружляли в полі зору — відірвані від великої літньої ночі за дверима атоми темряви. А ніч за дверима розсипалася, мов порхавка, в тіні абажура засіювався чорний мікрокосмос пітьми, заразна висипка літніх ночей. Окуляри сліпили його, гасова лампа висіла за ними, як пожежа, оточена метушнею блискавиць. Батько чекав, чекав із нетерпінням і дослухався, втуплений у яскраву білість паперу, що нею пропливали всі ті темні галактики чорних зір і космічного пилу. За батьковими плечима, ніби й без його участі, точилася велика гра щодо крамниці, точилася — що дивно — на картині, яка висіла за його головою поміж реєстратурою [204] Р е є с т р а т у р а (з лат.) — тут: шафа для документів. та дзеркалом, яскраво освітленим гасовою лампою. То була картина-талісман, незбагненна картина, картина-загадка, ніколи до кінця не витлумачена, що передавалася з покоління в покоління. Що на ній було? Це був безконечний диспут, який точився століттями, ніколи не завершений процес між двома взаємозаперечними засадами. Там стояли один навпроти одного двоє купців, дві антитези, два світи. «Я продавав у кредит», — кричав худий, обдертий і остовпілий, аж голос йому ламався від розпачу. «Я продавав за готівку», — відповідав товстун у кріслі, перекидаючи ногу на ногу і крутячи переплетеними на животі пальцями. Як же ненавидів батько товстуна! Він знав їх із дитинства. Вже на шкільній лаві його сповнював відразою той опасистий еґоїст, що під час перерви пожирав незліченну кількість булок з маслом. Але батько не солідаризувався і з худим. Зі здивуванням він дивився на те, як уся ініціатива вислизала йому з рук, загарбана двома диспутантами. Із забитим подихом, косуючи непорушним оком з-над приспущених окулярів, батько дочікувався результату, наїжений та глибоко схвильований.

Крамниця, крамниця була незбагненна. Вона була об’єктом усіх роздумів, нічних студій, бентежних батькових розважань. Недовивчена і безмежна, вона стояла поза всім, що відбувалося, тьмяна й універсальна. Удень сукняні генерації лежали з усією патріархальною поважністю, укладені за старшинством і вишикувані за поколіннями та родоводами. Але вночі прорізалася бунтівна сукняна чорнота, штурмуючи небо пантомімними тирадами та люциферськими імпровізаціями. Восени крамниця шуміла, переливалася поза власні береги, набухла від темного асортименту зимового краму, немовби цілі гектари лісів рушили з місця великим гучним краєвидом. Улітку, в мертвий сезон, вона похмурніла і відступала до своїх темних резервацій, недоступна і невиразна у своєму сукняному маточнику. Ночами продавці гатили, мов ціпами, дерев’яними ліктями, об глуху стіну пакувань, дослухаючись, як вона зболено гарчить у глибинах, замурована у ведмежому сукняному лігві.

Цими глухими сходинками повсті батько спускався углиб генеалогії, на дно часів. Він був останнім у родовій лінії, він був Атлантом [205] А т л а н т — у грецькій міфології титан, що за наказом Зевса тримає на собі небесне склепіння. , на плечах якого тримався тягар велетенського заповіту. Вдень і вночі батько думав над тезою цього заповіту, силкуючись у раптовому осяянні збагнути його суть. Не раз він запитально й очікувально дивився на продавців. Сам без проблисків у душі, без осяянь, без вказівних знаків, батько сподівався, що оцим молодим і наївним, щойно втіленим, раптом відкриється затаєний перед ним сенс крамниці. Батько припирав їх до стіни своїм упертим підморгуванням, але вони, тупі й недорікуваті, уникали його поглядів, відводили очі, збентежено лепечучи якісь несосвітенні дурниці. Вранці, спираючись на довгий костур, батько, наче пастух, проходив крізь оту сліпу вовняну отару, крізь оті людні затори, крізь хвилі безголових тулубів з їхнім беканням при водопої. Він ще чекав і відтягував ту хвилину, коли підніме за собою весь свій люд і рушить у галасливу ніч разом з усім нав’юченим, незліченним, сотні разів помноженим Ізраїлем [206] Цей образ є безсумнівною алюзією до біблійного сюжету з Яковом, що кочує з усією родиною, слугами й худобою (Буття 32—35). …